ВПРАВА 4. Користуючись фразеологічними словниками, підібрати фразеологічні антоніми до наведених стійких мовних конструкцій. Наче з землі виринути. Як на голках (шпильках) (стояти). Тримати язик за зубами. Як рибка з водою (жити). Колька б тебе вколола! Бодай вас п'ятниця взяла! Оскому зігнати. Отака ловись! Очей не показувати. На кутні сміятися («плакати»). На коні не під'їхати. На коні бути. Ні в дві ні в три («розгубитися», «зніяковіти»). Ніг не чути під собою. Хлоп не швайка (про людину бідову, яка не дасть себе одурити). Чортові не брат. Як з води (росте). Як дві краплі води. Як на яйцях квочка. Одного поля ягода. Током не моргне. Лій у голові мати. Не остання спиця в колесi. На сьомому небі (бути). Мороз поза шкірою. Комар носа не підточить. Земля пером. Звести зі світу. Гладити за шерстю. Каламутити воду.
Коза́к-характе́рник, також коза́к-химоро́дник, коза́к-галдо́вник або коза́к-заморо́чник[1] — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі. Займався не лише яснобаченням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та психофізичною підготовкою. Характерник — своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва. За переказами, кошовий запорожців І. Сірко, якого обирали на цю посаду протягом 24 років, був відомим козацьким характерником[2]. Із часом поняття «козак-характерник» надійно увійшло до наукового обігу
Поширені речення.
1. Зомліли в сумі сніжно-білі явори.
2. Шумлять бліді берези.
3. Тільки вітер креше іскри по стерні.
4. Купали гострі крила столітні чайки в голубій воді.
5. Я спиняти тебе не буду.
Поширені речення мають крім головних ще й другорядні члени речення.
Непоширені речення.
1. Став Дніпро.
2. Надходить дощ.
3. Одшуміло літо...Одспівало жито.
4. Гроза росла.
5. Ти проходь. Не спиняйся
6. Море бушувало.
7. Завмирає місто. Тишина і спокій. Тільки сніг синіє.
Непоширені речення складаються з граматичної основи.
Коза́к-характе́рник, також коза́к-химоро́дник, коза́к-галдо́вник або коза́к-заморо́чник[1] — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі. Займався не лише яснобаченням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та психофізичною підготовкою. Характерник — своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва. За переказами, кошовий запорожців І. Сірко, якого обирали на цю посаду протягом 24 років, був відомим козацьким характерником[2]. Із часом поняття «козак-характерник» надійно увійшло до наукового обігу