Настає ранок - небо забарвлюється в яскраво-червоні кольори в очікуванні сонця. У повітрі виразно відчувається солодкий запах скошеної трави - трудівники-косарі вже працюють на полях. Десь вдалині дзвінким голосом співав півень - прокидалося сонце. З кожною хвилиною стає все світліше і світліше; перші, ще холодні, але яскраві промені сонця заглядають у вікна самотньо стоять сільських будиночків.Блищить сріблом зарослий травою берег річки - це грають на світлі акуратні крапельки роси.Тихо, не поспішаючи, сонце піднімається, ніби крадеться за обрію: наколінні до червоного небо остигає, перефарбовуючись спочатку в ніжно-рожеві, а потім і в помаранчеві кольори. Почався новий день: співають птахи, вихваляючи небо; ростуть і пахнуть квіти; ніжний вітерець, граючи, колише верхівки високих дерев.І сонце, ніжне і рідне, гріє нас, пестить своїми променями.
Привіт, Василю! Куди прямуєш?- Привіт, Антоне! Ось, бачиш, книжки несу до шкільної бібліотеки.- Здавати чи як?- Так, здавати. Це роман Панаса Мирного “Хіба невуть воли, як ясла повні?”. Нам задавали його читати.- Давай і я пройдуся з тобою. Візьму щось собі почитати. Давно не читав нічого новенького.- А ти просто сам собі книжки читати береш? Не за програмою?- Ну ти, Василю, і смішний! Звичайно ж так! Я читати люблю. На цей раз, мабуть, спитаю, чи є в бібліотеці якісь романи Жюля Верна.- А якщо немає? Тут книжок, я бачу, небагато.- То візьму в районній бібліотеці, я туди записаний.- А так що, можна?- Я ж кажу, Василю, смішний ти! Можна! Ти що, ніколи в бібліотеку не записувався? Ти художні твори в Інтернеті читаєш?- Оце тільки в шкільну записаний. В мене й Інтернету вдома немає. Я поза шкільною програмою нічого не читаю.- Даремно, друже. Давай, коли я наступного разу буду йти в районну бібліотеку, то покличу тебе з собою. Записатися туди коштує всього три гривні на рік.- Давай, може, щось цікаве там надибаю! Ну, прийшли! Запитуй, що ти там хотів!- Тепер — цить... В бібліотеці галасувати не можна...
