Вставте, де треба, пропущені літери. Поясніть особливості подвоєння приголосних у словах.

Багатовод...ний – багатовод...я; вміщен...я – вміщен...ий; галуз...ка – галуз...я;
вовч...ий – лисич...ин; уклін...ий – вкопан...ий; саван...а – саван...ий;
узбереж...я – Поволж...я; собач...а – узбіч...я; знан...я – знан...ь; блакит...ь –
блакит...ю; геран...ь – геран...ю; любов... – любов...ю; об...ігати – об...ігнути,
стат...я – стат...ей; суд...я – суд...івство – суд...ейський; ріл...я – свин...я;
Поліс...я – поліс...ький; нескінчен...ий – нескінчен...ий; лосин...ий – кін...ий;
по...дзьобати – на...дзьобати; бад...я – бад...ей; Іл...іч – Іл...єнко; зап’яст...я –
передчут...я; напів...ідкритий – напів...зів’ялий; пониз...я – орлен...я; дал...ю –
совіст...ю; зріс...я – квіт...я; широчен...ий – присвячен...ий; Трипіл...я –
трипіл...ьський, породіл...я – породіл...ей, роздол...я – стел...я, безхліб...я –
безгріш...я, обл...ікарня – роз...иратися, задзеркал...я – немовл...я.

Осінь. Чудова пора, яку так люблять описувати поети. Пофарбовані у яскраві кольори дерева,  легкий вітерець, що гойдає гіллям, наче заколисуючи його. Але інколи вітер, ніби пустуючи, налітає на дерева, і зриває з них  листя, щедро встеляючи ним землю під ногами.  Жоден  художник у світі не може передати всю палітру кольорів, що є у цього килима. Жоден композитор не може передати неповторний шепіт листя під нашими ногами. Несподівано закінчилося тепле літо. Небо стало сіре і похмуре. Сонце все частіше ховається за сиві хмари. Дерева вбралися у яскраві шати. Час від часу пустотливий вітер зриває листки із дерев і жбурляє їх на землю. Один такий листок раптом залетів до мене у відкриту кватирку. Це осінь постукала до мене у вікно.

Я міський житель. І як городянин я звик до того, що мене завжди оточують комфорт і цивілізація, мені звичні шум транспорту, фабрик, заводів. Поруч магазини, зупинка автобуса,телефон. Швидкий круговорот життя, чергування днів, тижнів, місяців ... Не встигаєш озирнутися - а вже пройшов рік, і ось вже знову перше вересня, знову школа і навчання. І тому моменти «відриву від цивілізації» дуже приємні і запам'ятовуються надовго. Наприклад, те, як ми з татом влітку були на риболовлі. 
Цього літа я був у селі у бабусі. Як-то на вихідні приїхав батько, і ми вирішили порибалити. Прокинулися в той день раніше. Тільки починало світати, і було досить прохолодно. Ми накинули куртки, взяли вудки, накопано з вечора черв'яків, хліб (теж для приманки), термос з розпареній перловкою (на неї чудово клюють окунці), невелике відро, бутерброди. Сіли навелосипеди і поїхали до річки. Там ми знайшли тихе місце між двома вербами, розташувалися і закинули вудки. 
Сиділи ми довго, чекали, але поплавці все не рухалися, хоча тато і говорив, що найкраще клює на світанку. Ми змінювали наживку, знову закидали вудки, але нічого не ловилося. Папа нарікав, що з вечора не Прикормив рибу. І тут я подумав, що непогано було б начепити на гачок відразу і хліб, і черв'яка. Так я і зробив. Пройшло зовсім небагато часу, і мій поплавець стало тягнути вниз. Ура! 
Але виявилося, що, коли риба клюнула, потрібно ще зуміти правильно витягнути вудку, щоб здобич не зірвалася з гачка (підсікти - швидким та різким рухом підняти вудку вгору). Папа привітав мене з почином. Далі справа пішла веселіше. Разів зо два риба зривалася у мене з гачка, зате батько смикав одну за іншу