Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.
1. Затвердити та ввести в дію з 1 листопада 2010 року
Інструкцію про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі
речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна
органами дізнання, досудового слідства і суду (в новій
редакції), надалі за текстом - Інструкцію про речові докази в
редакції 2010 року, що додається.
2. З цього часу вважати такою, що втратила чинність,
Інструкцію про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі
речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна
органами дізнання, досудового слідства і суду, затверджену
13.05.2004 Генеральною прокуратурою України (N 05/1-139 окв.),
Верховним Судом України (N 96), Державною судовою адміністрацією
України (N 60/04), Міністерством внутрішніх справ України
(N 5386/мн), Службою безпеки України (N 6/2960) та Державною
податковою адміністрацією УкраїниНаправити Інструкцію про речові докази в редакції
2010 року для використання в практичній діяльності органами
дізнання, досудового слідства та суду - до Генеральної прокуратури
України, Верховного Суду України, Міністерства внутрішніх справ
України, Служби безпеки України Державної податкової адміністрації
України, а також до Державної судової адміністрації України,
Національного банку України, Міністерства фінансів України та
Державного комітету України з питань контролю за наркотиками. Керівникам відповідних структурних підрозділів органів
прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, податкової міліції,
а також керівникам апаратів судів організувати вивчення Інструкції
про речові докази в редакції 2010 року співробітниками на місцях,
створити всі необхідні умови для забезпечення вилучення, обліку,
зберігання і передачі речових доказів, цінностей та іншого майна,
що вилучається у кримінальних справах, у суворій відповідності до
вимог чинного законодавства та даної Інструкції.
Генеральний прокурор України О.Медведько
Міністр внутрішніх справ
України А.Могильов
Голова Державної податкової
адміністрації України О.Папаіка
Голова Служби безпеки України В.Хорошковський
Виконувач обов'язків
Голови Верховного Суду України К.Кравченко
Голова Державної судової
адміністрації України
Объяснение:
Сама написала 100%
на скопіювала
Світоглядні уявлення
Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.