Життя – це складний процес, упродовж якого постійно виникають проблеми й непорозуміння. На жаль, інтереси й цілі людей не завжди збігаються. Саме тому конфлікти є частиною нашого щоденного життя. Я глибоко переконаний, що розв’язувати конфлікти можна різними проте найефективнішими є компроміс і конкуренція. Усе залежить від ситуації, у якій ти опиняєшся.
Наведу такі, як на мене, переконливі аргументи. По-перше, компроміс забезпечує мирне врегулювання конфлікту, виключає насилля, адже веде до вироблення рішення, що влаштовує обидві сторони.
Варто зазначити, що в історії вільної України є досить багато прикладів компромісів. Проголошення 24 серпня 1991 року незалежності нашої країни теж було результатом негласного компромісу між частиною партійної еліти й національно-демократичними силами. Ці взаємні поступки стали підставою для загальнонаціонального консенсусу, коли більшість громадян на референдумі підтримала Акт про незалежність України.
Людина – істота і духовна, і матеріальна. Спокус навколо багато, приборкати пристрасть іноді дуже важко. Та й іти на компроміс із власним сумлінням не просто. Що ж має в людині переважати – матеріальне чи духовне? Де та золота середина?
Я згоден з тим, що людина – істота і матеріальна, і духовна. Чи має щось переважати над іншим, тут кожен вирішує для себе. Та чому обов’язково має виникнути конфлікт між матеріальними бажаннями людини та її сумлінням? Чи нема ів досягати мети, не зраджуючи духовних ідеалів? Чи насправді наш світ такий, що в ньому можна бути або багатим грошима, або внутрішньою красою? Я вважаю, що відповіді на всі ці питання мають бути негативними.
На мою думку, одна з основних задач життя людини – це віднайти внутрішню рівновагу, при якій можливим э задоволення матеріальних потреб без того, аби «втрачати душу». Духовне та матеріальне в людині має співіснувати гармонійно, так щоб розвиток одного допомагав розвиткові іншого. Буває, хтось зовсім не зацікавлений у грошах, згадаємо, наприклад, Григорія Сковороду, для якого щастя полягало у нематеріальних речах. А хтось інший любить гарні речі, хоче мати великий будинок, зручну та красиву автівку. І в цьому немає нічого поганого, якщо людина від цього щаслива. Вона розвивається, вчиться, працює заради цього. Звичайно, трапляються й «крайні випадки», наприклад, висміяні у творах «Сто тисяч» та «Хазяїн» І. Карпенко-Карого, де головні герої в погоні за наживою стають просто смішними та жалюгідними.
Звичайно, коли щось стає пристрастю, воно обмежує людину, бо вона нічого, крім об’єкту своїх бажань, не помічає. У такому стані можна зіпсувати відношення з близькими та пройти повз безлічі інших цікавостей у житті. Та спокуса буває не тільки матеріального плану. Можна піти на компроміс із сумлінням і через небажання образити чи зробити боляче, страх втратити чиєсь кохання тощо. Для мене, наприклад, дивина, що монахи доводять себе до фізичного виснаження заради наближення до бога.
Отже, я вважаю, що немає однозначної відповіді на це питання, бо всі люди різні. Добре, коли людина в змозі задовольнити всі свої потреби – і духовні, і матеріальні
Життя – це складний процес, упродовж якого постійно виникають проблеми й непорозуміння. На жаль, інтереси й цілі людей не завжди збігаються. Саме тому конфлікти є частиною нашого щоденного життя. Я глибоко переконаний, що розв’язувати конфлікти можна різними проте найефективнішими є компроміс і конкуренція. Усе залежить від ситуації, у якій ти опиняєшся.
Наведу такі, як на мене, переконливі аргументи. По-перше, компроміс забезпечує мирне врегулювання конфлікту, виключає насилля, адже веде до вироблення рішення, що влаштовує обидві сторони.
Варто зазначити, що в історії вільної України є досить багато прикладів компромісів. Проголошення 24 серпня 1991 року незалежності нашої країни теж було результатом негласного компромісу між частиною партійної еліти й національно-демократичними силами. Ці взаємні поступки стали підставою для загальнонаціонального консенсусу, коли більшість громадян на референдумі підтримала Акт про незалежність України.
Людина – істота і духовна, і матеріальна. Спокус навколо багато, приборкати пристрасть іноді дуже важко. Та й іти на компроміс із власним сумлінням не просто. Що ж має в людині переважати – матеріальне чи духовне? Де та золота середина?
Я згоден з тим, що людина – істота і матеріальна, і духовна. Чи має щось переважати над іншим, тут кожен вирішує для себе. Та чому обов’язково має виникнути конфлікт між матеріальними бажаннями людини та її сумлінням? Чи нема ів досягати мети, не зраджуючи духовних ідеалів? Чи насправді наш світ такий, що в ньому можна бути або багатим грошима, або внутрішньою красою? Я вважаю, що відповіді на всі ці питання мають бути негативними.
На мою думку, одна з основних задач життя людини – це віднайти внутрішню рівновагу, при якій можливим э задоволення матеріальних потреб без того, аби «втрачати душу». Духовне та матеріальне в людині має співіснувати гармонійно, так щоб розвиток одного допомагав розвиткові іншого. Буває, хтось зовсім не зацікавлений у грошах, згадаємо, наприклад, Григорія Сковороду, для якого щастя полягало у нематеріальних речах. А хтось інший любить гарні речі, хоче мати великий будинок, зручну та красиву автівку. І в цьому немає нічого поганого, якщо людина від цього щаслива. Вона розвивається, вчиться, працює заради цього. Звичайно, трапляються й «крайні випадки», наприклад, висміяні у творах «Сто тисяч» та «Хазяїн» І. Карпенко-Карого, де головні герої в погоні за наживою стають просто смішними та жалюгідними.
Звичайно, коли щось стає пристрастю, воно обмежує людину, бо вона нічого, крім об’єкту своїх бажань, не помічає. У такому стані можна зіпсувати відношення з близькими та пройти повз безлічі інших цікавостей у житті. Та спокуса буває не тільки матеріального плану. Можна піти на компроміс із сумлінням і через небажання образити чи зробити боляче, страх втратити чиєсь кохання тощо. Для мене, наприклад, дивина, що монахи доводять себе до фізичного виснаження заради наближення до бога.
Отже, я вважаю, що немає однозначної відповіді на це питання, бо всі люди різні. Добре, коли людина в змозі задовольнити всі свої потреби – і духовні, і матеріальні