Ця розповідь від моєї матері вона справжня. Мама мені розповіла, що у моєї прабабусі, в хаті, де вона жила, був святий кут, і в ньому висіло багато ікон, які після смерті маминої прабабусі залишилися у її дочки, моєї прабабусі. Прабабуся зуміла зберегти ці ікони, незважаючи ні на що. Особливо дуже важко довелося під час війни, коли німці приходили в село. Вона їх ховала, переживала, щоб їх не знайшли і не забрали, бо дуже дорожила ними. За переказами, ці ікони з'явилися в нашому роду на весіллі, і вважалося, що вони несуть мир і добро в сім'ю. Прабабуся передала ікони своїм дітям: моїй бабусі і її братові і сестрам. Коли прабабуся була дуже старенька, вона строго наказувала своїм дітям зберігати традицію: передавати ікони у спадок своїм дітям, щоб у сім'ях був спокій і благополуччя. І так донині ми передаємо свої цінності з покоління в покоління.
- Привіт, Якове, я рада тебе бачити!
- Добрий день, матусю.
Я хочу тобі де що розповісти!
- Я уважно слухаю.
- Сьогодні Евгенія Андріївна говорила про наші щедрівки - українські! Вони такі гарні, але я не можу зрозуміти, хто оце все вигадав?
- Ну слухай, сину. Деякі щедрівки створив народ, наші пра-пра-пра-пра-пра бабусі й дідусі.
- Тобто мої пра-пра-пра родичі розмовляли з птахами?
- С чого ти взяв?
- В одній щедрівці ластівка кликала господаря...
- Якове, це все вигадки, які робили великі справи у ті часи.