Як правильно розтавити розділові знаки : Прилітають солов’ї не всі одразу напровесні десь надвечір чуємо пробують у гущавині голоси лиш поодинокі солісти. Це він прилетів господар а її ще нема вона з’явиться пізніше. Як справжній лицар і глава сім’ї він огляне свої володіння балку верби і переконавшися що все на місці приготує гніздечко заховавши його під віттями так щоб ніякий шуліка не помітив а після того вже зволить прибути й вона пані солов’їха чи молоденька соловейкова наречена . Верба з віттям то їхня планета! Там панують їхні співи й любов…
Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим".
Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів.
Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни.
Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/.
Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою.