Попроси больше объяснений Следить Отметить нарушение Прпул 19.05.2014
ответ
ответ дан
maximlabinskyi
«Поразка це наука. Ніяка перемога так не вчить...»
Чи дійсно це так? Питання неоднозначне як саме життя, але ми все-ж спробуємо підійти до нього ближче, і якщо не ввійти до прекрасного замку істини, то принаймні зазирнути туди через напіввідчинені двері з чорного входу.
Насамперед хотів-би зазначити, що поразка завжди вказує на наявність проблеми і спонукає шукати шляхи її вирішення. Так, знаменитий винахідник Томас Едісон, коли йому радили припинити працювати над розробкою електролампочки, вказуючи на безліч невдалих експериментів, відповідав: «Я вже знайшов дуже багато неправильних в втілити свою ідею в життя, залишилось лише знайти один правильний». Та й взагалі, хто з нас, в ранньому дитинстві навчився ходити, не набивши гулю на лобі, або їздити на велосипеді, не поздиравши коліна й лікті? Ось так протягом всього життя, методом проб і поразок, і формуємо ми свої навики, свій характер, і взагалі себе як особистість, з кожною невдачею позбавляючись від чогось зайвого, подібно як скульптор, відсікаючи від грубого каменя шмоточок за шматочком, перетворює його на прекрасний і витончений витвір мистецтва.
Хотів-би також сказати, що навчання поразки болісне, проте дуже ефективне. Коли люди стають настільки саповпевненими, що не хочуть слухати жодного вчителя, саме поразка може змусити їх зупинитись, задуматись і піти правильним шляхом. Так було з героєм однієї з притч Ісуса Христа, записаної в Святому Письмі. Непутящий молодий юнак, що шукав лише задоволення для себе, забирає у ще живого батька свою долю спадщини і вирушає в далеку країну, аби повністю віддатись розвагам та насолодам. І лише прогулявши все, та залишившись без шматка хліба, він усвідомлює всю підлість свого вчинку і повертається до батька аби попросити прощення.
Попри все вищесказане, кожен з нас може привести чимало прикладів людей, котрих поразка зломала остаточно, і котрі вже так і не змогли піднятись. Виявляється, ця сувора вчителька далеко не завжди дає право на перездачу. Однак, як говорили древні: «Все, що мене не вбило, зробило мене сильнішим». Тому, якою важкою не була б невдача, головне – не занепадати духом, а брати правильні уроки і продовжувати йти в вперед.
Отож, підводячи висновок, скажемо, що поразка – добра наставниця, що терпеливо вказує на наші помилки, і змушує шукати шляхи їх подолання, але не забувайте: часом вона може бут занадто строгою і не завжди дає другий шанс, тож краще брати науку з інших джерел, і не доводити себе до того, щоб виправити могла тільки невдача. Якщо ж ви все таки потрапили до її суворої школи, то візьміть з неї все, що тільки можна, хоча б навіть для того, щоб не потрапляти туди знову.
Києво-Печерська лавра - найбільша святиня українського православ`я. В ній, долаючи язичницькі пережитки, зароджувалась духовна культура України. Печерський монастир, розташований біля лаври, виник у середині ХІ ст. за межею тодішнього Києва. Бере початок з невеликої печери, викопану для самотніх молитов пресвітером Іларіоном. У 1051 році в Іларіоновій печері, повернувшись з Афону, оселився преподобний Антоній. Невдовзі коло нього почали селитися інші печерні ченці. Після отримання згоди київського князя Ізяслава у 1073 році із закладки мурованого Успенського храму почалася забудова Верховньої Лаври. Успенський собор, поважно вивищуючись над Києвом, настільки вразив сучасників, що по всій Давній Русі почали зводити храми, подібні до Печерської лаври.
Попроси больше объяснений Следить Отметить нарушение Прпул 19.05.2014
ответ
ответ дан
maximlabinskyi
«Поразка це наука. Ніяка перемога так не вчить...»
Чи дійсно це так? Питання неоднозначне як саме життя, але ми все-ж спробуємо підійти до нього ближче, і якщо не ввійти до прекрасного замку істини, то принаймні зазирнути туди через напіввідчинені двері з чорного входу.
Насамперед хотів-би зазначити, що поразка завжди вказує на наявність проблеми і спонукає шукати шляхи її вирішення. Так, знаменитий винахідник Томас Едісон, коли йому радили припинити працювати над розробкою електролампочки, вказуючи на безліч невдалих експериментів, відповідав: «Я вже знайшов дуже багато неправильних в втілити свою ідею в життя, залишилось лише знайти один правильний». Та й взагалі, хто з нас, в ранньому дитинстві навчився ходити, не набивши гулю на лобі, або їздити на велосипеді, не поздиравши коліна й лікті? Ось так протягом всього життя, методом проб і поразок, і формуємо ми свої навики, свій характер, і взагалі себе як особистість, з кожною невдачею позбавляючись від чогось зайвого, подібно як скульптор, відсікаючи від грубого каменя шмоточок за шматочком, перетворює його на прекрасний і витончений витвір мистецтва.
Хотів-би також сказати, що навчання поразки болісне, проте дуже ефективне. Коли люди стають настільки саповпевненими, що не хочуть слухати жодного вчителя, саме поразка може змусити їх зупинитись, задуматись і піти правильним шляхом. Так було з героєм однієї з притч Ісуса Христа, записаної в Святому Письмі. Непутящий молодий юнак, що шукав лише задоволення для себе, забирає у ще живого батька свою долю спадщини і вирушає в далеку країну, аби повністю віддатись розвагам та насолодам. І лише прогулявши все, та залишившись без шматка хліба, він усвідомлює всю підлість свого вчинку і повертається до батька аби попросити прощення.
Попри все вищесказане, кожен з нас може привести чимало прикладів людей, котрих поразка зломала остаточно, і котрі вже так і не змогли піднятись. Виявляється, ця сувора вчителька далеко не завжди дає право на перездачу. Однак, як говорили древні: «Все, що мене не вбило, зробило мене сильнішим». Тому, якою важкою не була б невдача, головне – не занепадати духом, а брати правильні уроки і продовжувати йти в вперед.
Отож, підводячи висновок, скажемо, що поразка – добра наставниця, що терпеливо вказує на наші помилки, і змушує шукати шляхи їх подолання, але не забувайте: часом вона може бут занадто строгою і не завжди дає другий шанс, тож краще брати науку з інших джерел, і не доводити себе до того, щоб виправити могла тільки невдача. Якщо ж ви все таки потрапили до її суворої школи, то візьміть з неї все, що тільки можна, хоча б навіть для того, щоб не потрапляти туди знову.
Києво-Печерська лавра - найбільша святиня українського православ`я. В ній, долаючи язичницькі пережитки, зароджувалась духовна культура України. Печерський монастир, розташований біля лаври, виник у середині ХІ ст. за межею тодішнього Києва. Бере початок з невеликої печери, викопану для самотніх молитов пресвітером Іларіоном. У 1051 році в Іларіоновій печері, повернувшись з Афону, оселився преподобний Антоній. Невдовзі коло нього почали селитися інші печерні ченці. Після отримання згоди київського князя Ізяслава у 1073 році із закладки мурованого Успенського храму почалася забудова Верховньої Лаври. Успенський собор, поважно вивищуючись над Києвом, настільки вразив сучасників, що по всій Давній Русі почали зводити храми, подібні до Печерської лаври.
Объяснение: