Дятел — лісовий доктор, ритмічно вистукує звуки, які проносяться по усьому лісу! Маленька пташка з нарядним яскраво-червоним чубком, голівка і спинка чорні. На чорних крилах білі смужки і плямочки. «Прилетіли улани, сірі жупани, червоні шапочки: рубають пень на шепочки». Цю загадку нерідко загадують бабусі своїм онукам. І придумана вона про дятла. Як тільки його не називають — і «швидкою до лісовим доктором», і «санітаром дерев». А усе тому, що міцним і невтомним дзьобом-молоточком він цілий день вистукує стволи дерев. Сяде дятел на ствол дерева, гострими кігтиками зачепиться за нього, зіпреться на жорсткий хвіст і стукає по хворому дереву. Він наполегливо роздовбує кору старезного дерева, відшукуючи комах а також сигналізує про володіння територією. Тому дятла і називають лісовим доктором, адже він хворі дерева лікує, з-під кори шкідників дістає.
Зимовий парк схожий на зачаровану країну Снігової королеви. Тут царює тиша. Пухнастий білосніжний килим вистеляє землю. Він також накинутий на гілки дерев, як шуби.
Здається, ніби дерева в зимовому парку одягли казкове вбрання. Все навколо прикрашене сліпучим снігом, прозорим льодом та сріблястою памороззю. Парк – неначе скарбниця тендітних зимових коштовностей.
Тільки гілки замерзлих дерев іноді риплять та тріщать від морозу. Та скрипіння снігу під ногами порушує тишу під час прогулянки зимовим парком. Але взагалі взимку тут важко прходити. Можна провалитися в замет по коліна.
Коли йдеш зимовим парком, здається, що в ньому немає жодної живої душі. Нібито всі птахи, звірі й комахи покинули цю місцевість в пошуках тепла або залягли в сплячку. Навіть ворони подалися до міста, годуватися біля людей. Але цієї ж миті заєць-біляк, невидимий на снігу гає за мандрівниками. Життя в зимовому парку затихає, але не зупиняється
Зимовий парк схожий на зачаровану країну Снігової королеви. Тут царює тиша. Пухнастий білосніжний килим вистеляє землю. Він також накинутий на гілки дерев, як шуби.
Здається, ніби дерева в зимовому парку одягли казкове вбрання. Все навколо прикрашене сліпучим снігом, прозорим льодом та сріблястою памороззю. Парк – неначе скарбниця тендітних зимових коштовностей.
Тільки гілки замерзлих дерев іноді риплять та тріщать від морозу. Та скрипіння снігу під ногами порушує тишу під час прогулянки зимовим парком. Але взагалі взимку тут важко прходити. Можна провалитися в замет по коліна.
Коли йдеш зимовим парком, здається, що в ньому немає жодної живої душі. Нібито всі птахи, звірі й комахи покинули цю місцевість в пошуках тепла або залягли в сплячку. Навіть ворони подалися до міста, годуватися біля людей. Але цієї ж миті заєць-біляк, невидимий на снігу гає за мандрівниками. Життя в зимовому парку затихає, але не зупиняється