Якщо розглядати Землю як організм, то земна кора – це її шкіра, її найделікатніший орган. Я хотів ближче розглянути рани, яких ми завдаємо Землі. Для мене було важливо показати певні місця і події, викликати асоціації і змусити глядача думати. Коли вперше бачиш ці величезні шахти і будівельні майданчики, вони справляють приголомшливе враження, і важко усвідомити, до яких значних змін поверхні планети призвело втручання людини за дуже короткий період. Але головне те, що відповідальність за це лежить на всіх нас, тому що сучасний іб життя практично неможливий без «шрамування» земної кори. У мене не було наміру вступити в конфронтацію з тими, хто там працює, і звалити всю провину на них; їхня вина тут мінімальна. Я вважаю, що завдання кіно – приводити глядачів у такі місця, які інакше важко побачити.
Відповідь: Пантелеймон Олександрович Куліш народився 8 серпня 1819р. на хуторі біля м. Воронежа теперішньої Сумської області в козацькій родині. Навчався в повітовому училищі Новгород-Сіверська, у 1836р. закінчив п'ять класів Новгород-Сіверської гімназії.
Протягом 1839—1840 pp. Куліш навчався на філософському та юридичному факультетах Київського університету. Але не закінчив його.
У 1841 р. написав прозові твори: "Циган", "Огненный змей. Повесть из народных преданий". У 1841 —1845 pp. Куліш викладав російську словесність у Луцькій, Київській, Рівненській та Петербурзькій гімназіях. Підтримував діяльність Кирило-Мефодіївського братства. У 1846р. письменник опублікував "Повість про український нарід", яка зіграла не останню роль у справі його арешту.
22 січня 1847 р. Куліш одружився з сестрою В. Білозерського — Олександрою Михайлівною (літературний псевдонім — Ганна Барвінок), боярином на цьому весіллі був Т. Шевченко.
У квітні 1847 р. у Варшаві, де за відрядженням Петербузької Академії вивчав слов'янські мови та культури, письменник був заарештований у справі Кирило-Мефодіївського братства і висланий спочатку до Вологди, а потім до Тули із забороною писати й друкуватися. Протягом 1847—1850 рр. Куліш перебував на засланні, працював державним службовцем.
У 1851 р. він повернувся до Петербурга, працював урядовцем у Міністерстві державного майна.
У 1856р. письменник отримав дозвіл друкуватися.
Впродовж 1856—1857 pp. вийшли два томи етнографічно-фольклористичної, історіографічної, літературної збірки "Записки о Южной Руси", в якій Куліш запровадив новий правопис — "кулішівку", яка лежить в основі сучасного українського
правопису. У 1857р. було відкрито "Друкарню П.О. Куліша", в якій вийшов альманах "Хата"; для школярів читанка "Граматка" та український буквар. Письменник доопрацював редакції роману "Чорна рада" українською та російською мовами (перша редакція 1846 р. не вийшла друком через арешт автора і заборону його творів). У 1861 — 1862 рр. Куліш брав участь у виданні першого загальноукраїнського часопису "Основа", який на той час став осередком національного руху, надрукував в ній історичні нариси "Хмельниччина", "Виговшина", публіцистичну працю "Листи з хутора". У 1862 р. письменник видав збірку поезій "Досвітки".
Протягом 1864—1868 pp. Куліш працював у Варшаві штатним чиновником Установчого комітету, який здійснював русифікаторську політику серед поляків, потім, у 1873—1875 pp., служив у Міністерстві шляхів сполучення. У 1874—1877 pp. Куліш видав тритомне дослідження "История воссоединения Руси", яке викликало обурення української громадськості.
У 1882р. письменник видав збірку "Хуторна поезія". Наступного року Куліш відійшов від громадської діяльності й, усамітнившись у маєтку дружини на хуторі Мотронівка (тепер у складі є. Оленівка Чернігівської області), присвятив себе літературній та науковій праці.
У 1893р. письменник видав збірку поезій "Дзвін", а у 1897р. вийшла збірка "Позичена кобза".
14 лютого 1897 р. Пантелеймон Куліш помер на хуторі Мотронівка, де й похований
Якщо розглядати Землю як організм, то земна кора – це її шкіра, її найделікатніший орган. Я хотів ближче розглянути рани, яких ми завдаємо Землі. Для мене було важливо показати певні місця і події, викликати асоціації і змусити глядача думати. Коли вперше бачиш ці величезні шахти і будівельні майданчики, вони справляють приголомшливе враження, і важко усвідомити, до яких значних змін поверхні планети призвело втручання людини за дуже короткий період. Але головне те, що відповідальність за це лежить на всіх нас, тому що сучасний іб життя практично неможливий без «шрамування» земної кори. У мене не було наміру вступити в конфронтацію з тими, хто там працює, і звалити всю провину на них; їхня вина тут мінімальна. Я вважаю, що завдання кіно – приводити глядачів у такі місця, які інакше важко побачити.
Відповідь: Пантелеймон Олександрович Куліш народився 8 серпня 1819р. на хуторі біля м. Воронежа теперішньої Сумської області в козацькій родині. Навчався в повітовому училищі Новгород-Сіверська, у 1836р. закінчив п'ять класів Новгород-Сіверської гімназії.
Протягом 1839—1840 pp. Куліш навчався на філософському та юридичному факультетах Київського університету. Але не закінчив його.
У 1841 р. написав прозові твори: "Циган", "Огненный змей. Повесть из народных преданий". У 1841 —1845 pp. Куліш викладав російську словесність у Луцькій, Київській, Рівненській та Петербурзькій гімназіях. Підтримував діяльність Кирило-Мефодіївського братства. У 1846р. письменник опублікував "Повість про український нарід", яка зіграла не останню роль у справі його арешту.
22 січня 1847 р. Куліш одружився з сестрою В. Білозерського — Олександрою Михайлівною (літературний псевдонім — Ганна Барвінок), боярином на цьому весіллі був Т. Шевченко.
У квітні 1847 р. у Варшаві, де за відрядженням Петербузької Академії вивчав слов'янські мови та культури, письменник був заарештований у справі Кирило-Мефодіївського братства і висланий спочатку до Вологди, а потім до Тули із забороною писати й друкуватися. Протягом 1847—1850 рр. Куліш перебував на засланні, працював державним службовцем.
У 1851 р. він повернувся до Петербурга, працював урядовцем у Міністерстві державного майна.
У 1856р. письменник отримав дозвіл друкуватися.
Впродовж 1856—1857 pp. вийшли два томи етнографічно-фольклористичної, історіографічної, літературної збірки "Записки о Южной Руси", в якій Куліш запровадив новий правопис — "кулішівку", яка лежить в основі сучасного українського
правопису. У 1857р. було відкрито "Друкарню П.О. Куліша", в якій вийшов альманах "Хата"; для школярів читанка "Граматка" та український буквар. Письменник доопрацював редакції роману "Чорна рада" українською та російською мовами (перша редакція 1846 р. не вийшла друком через арешт автора і заборону його творів). У 1861 — 1862 рр. Куліш брав участь у виданні першого загальноукраїнського часопису "Основа", який на той час став осередком національного руху, надрукував в ній історичні нариси "Хмельниччина", "Виговшина", публіцистичну працю "Листи з хутора". У 1862 р. письменник видав збірку поезій "Досвітки".
Протягом 1864—1868 pp. Куліш працював у Варшаві штатним чиновником Установчого комітету, який здійснював русифікаторську політику серед поляків, потім, у 1873—1875 pp., служив у Міністерстві шляхів сполучення. У 1874—1877 pp. Куліш видав тритомне дослідження "История воссоединения Руси", яке викликало обурення української громадськості.
У 1882р. письменник видав збірку "Хуторна поезія". Наступного року Куліш відійшов від громадської діяльності й, усамітнившись у маєтку дружини на хуторі Мотронівка (тепер у складі є. Оленівка Чернігівської області), присвятив себе літературній та науковій праці.
У 1893р. письменник видав збірку поезій "Дзвін", а у 1897р. вийшла збірка "Позичена кобза".
14 лютого 1897 р. Пантелеймон Куліш помер на хуторі Мотронівка, де й похований