Юнак із однієї багатої сім’ї приїхав додому у переддень отримання диплома. У їхній родині було заведено вручати випускникові вищого навчального закладу пам’ятний подарунок та влаштовувати вечірку на його честь. Тим більше, коли студент досягав помітних успіхів у навчанні. Який же подарунок вибрати? Мріялося випускникові, що розділить із ним торжество його недавня подруга. Ця дівчина зуміла заволодіти його почуттями від перших днів знайомства, і тепер він будував собі ілюзорні замки щасливих взаємин із володаркою своєї душі. Радо запропонував би їй мандрівку до самого неба, щоб на власні очі бачити, як щастя усміхається людям. Але ж для цього потрібен щонайменше – літак. Ні, йому до цього ще далеко. А от новеньке авто… чому б ні? Як би воно тепер йому придалося! У сім’ї такому вибору не заперечували. Чудово! Ілюзіям край. Батько разом із сином відвідали найвідоміші автомобільні салони міста і врешті знайшли омріяну легківку. Юнак був певен, що в день, коли йому вручать диплом, перед його будинком стоятиме новеньке блискуче авто з повним баком пального. Здивуванню хлопця не було меж, коли у той довгоочікуваний день назустріч синові вийшов усміхнений батько із… книжкою в руці. Це було Святе Письмо. Синок із люттю відкинув книгу і з того дня й слова не промовив до батька. За кілька місяців подався із дому геть. Додому привела його лише звістка про батькову смерть. Старий чоловік важко переживав серйозне непорозуміння з сином, але сам на контакт іти не поспішав. На все мав бути свій час. А підганяти події – означало б не до кінця їх осмислити. Уночі, напередодні похорону, переглядаючи нотатки на письмовому столі батька, молодий чоловік знайшов знехтувану книгу – останній батьків подарунок. Зворушений спадкоємець цього разу бережливо розгорнув Біблію, здуваючи з неї пилюку. Між сторінками священної книги знайшов чек, датований днем отримання диплома. Зазначена сума точно відповідала вартості вибраного колись автомобіля.
Докія з дитинства не знала батьківської любові та турботи. Тільки й могла, що співати тужливих пісень, яких знала багато.
Була вона сумною та мовчазною дівчинкою. Минули роки, і вона виросла. Однак її життя не змінилося. П"яниця-батько її зневажав, а мачуха била. Подруг вона не мала.
Журба гнітила Докію, ця журба зробила лагідним вираз її обличчя. Її мучила думка, невже вона гірша за інших, що її так мучать? Вона не розуміла, що сама була винна, колись відіпхнувши від себе Христю, що підійшла до неї колись на вулиці. Вона й не могла цього зрозуміти, бо сама зазнала багато кривди від людей від самого дитинства. Вона терпіла, бо нічим не могла собі зарадити, і тоді в її серці прокинулась журба, сум, що не давав їй спокою ні вдень ні вночі.
Проте її серце не було злим, воно вміло любити і розуміти чуже горе. Вона не дівувала так, як дівують інші дівчата.
ответ: тримай
Объяснение: -алло !
-алло , привіт Анню , як же давно ми не бачилися , через карантин !
- Оце точно ! Як я вже хочу , аби він закінчився !
- Я теж . Краще б були канікули , ми могли би гуляти разом , ходити у кіно .
- Твоя правда , а ще б могли ходити в торгові центри і в парки !
- Але , на жаль , поки ми вимушені сидіти вдома !
- І робити домашнє завдання , сумно через те , що навіть погуляти вийти не можна !
- Ліпше б ми до школи ходили , ніж на карантині сиділи !
-Згідна ! Ну добре пізніше зізвонимося !
- Добре , Бувай !
- Бувай!