З наведених речень ВИПИШІТЬ У ТРИ КОЛОНКИ частки за розрядами
(формотворчі, заперечні, модальні).
1. Чи встигнемо за два дні? (М. Коцюбинський). 2. Окремо займали велик будяки, сині, аж сизі (М. Коцюбинський). 3. Хай ізнов калина червоніє, достигає (П.
Тичина). 4. Козак заглянув у хатину, але там також нікого не було (П. Панч). 5.
Виходжу в сад, він чорний і худий, йому вже ані яблучко не сниться. 6. Невже і я в
тумані – як туман – і я вже йду за часом, як за плугом. 7. Хай не розбудить смутку
телефон, нехай печальне зрушиться листами. 8. Ген килим, витканий із птиць, летить
над полем. 9. Двори стоять у хуртовині айстр, яка рожева й синя хуртовина! (Л.
Костенко). 10. І ось, нарешті, вершина (О. Гончар). 11. І грім – Їй-Богу! – відступив за
гори, і тільки дощ посіявся рясний (М. Рильський).

Нинішній освічений і всезнаючий аматор мандрівок добре знає цей острів. Будучи найбільшим і наймальовничішим на Дніпрі, він перетворився останнім часом на справжню «Мек­ку» туризму. Кожен, хто подорожує Дніпром-Славутою, кон­че ступає на цю предковічну землю. І взагалі всі, хто приїздить до запорізького краю, прагнуть неодмінно відвідати легендар­ну Хортицю. Хортиця — кровна братаниця Дніпра. Скільки несе свої води Дніпро-Славутич, стільки й височить посеред його розло­гого плину закучугурений крислатими дубами кам’яний ост­рів, що, немов гігантський старезний вітрильник, тихо пливе у вічність, Хортиця в сльотаву днину — сувора і хмурна, за со­нячної погоди — велична і чарівна. Острів — справжнє буйство ландшафту. Утворюючи його, природа довго не роздумувала — нагромадила бескиддя граніт­них скель, залила низинні місця водою, кинула деінде віхті зелені — і вийшло диво. Мальовнича краса острова зберегла­ся і до наших днів. Хортиця — свідок подій сивої давнини. На крутих берегах острова зупинялися вої київських князів Олега, Ігоря, Свя­тослава, Володимира. Пізніше тут таборилася Запорозька Січ, майоріли козацькі корогви. Під одним із дубів козаки писали політичний вердикт — лист турецькому султанові. До наших днів дійшли козацькі назви окремих скель та яруг. «Найстійкіша» — Чорна скеля. Навіть за найясніших днів не освітлюється сонцем цей похмурий стрімчак. За пере­казом, саме на Чорній скелі 972 року загинув у нерівному бою князь Святослав. На Чорному бескиді в’юниться Зміїна печера, що являє со­бою природне урвище глибиною до чотирьох і шириною до од­ного метра. Переказують, що тут запорозькі козаки ховали вій­ськову казну. Довкруж Хортиці чимало напівзатоплених скель-острів-ців. Одна зі скель називається Запорозька миска. Це справ­ді дивовижне творіння природи — виїмка діаметром півтора і глибиною близько метра, схожа на посудину. З покоління в покоління дніпровські лоцмани передавали легенду про те, що в спекотні дні козаки варили тут галушки завбільшки з кулак. Неподалік від острова, на околиці села Верхня Хортиця росте славетний сімсотрічний дуб. Розповідають, що під ду­бом стояв зі своїм військом Богдан Хмельницький, коли 1648 року йшов на Жовті води. Нині унікальна пам’ятка природи під охороною закону.

Объяснение:

Наші батьки є найближчими людьми для нас, тому ми повинні бути вдячними їм за все, тим більше за їхні поради і настанови. Вони, немов пророчі слова, звучать від них. Бо так і стається. "Побережи себе",-сказала мати синові у той страшний вечір, перед тим, як він потрапив в страшну аварію. Вона ж, немов відчувала це. Недарма люди говорять: "Батьківські поради мудріші за всі інші". Бо хто ж, як не батьки, можуть нас найкраще зрозуміти. Лише вони нас підтримають в любій ситуації, не зрадять, не образять. Так, безумовно, бувають сварки після яких псуються стосунки між батьками і дітьми. Кожен переживає це по-складному. Тому потрібно уникати неприємних ситуацій, допомагати їм, слухатися їх, бо хто як не вони до завжди. Саме тому батьківські поради - мудрі