Із поданих речень випишіть звертання. Охарактеризуйте кожне за такою схемою:
поширене – непоширене, власне звертання – риторичне звертання.
1. «Тут, брате, води погожі, трави хороші. 2. Він на їх соглядає, Словами
про- мовляє: «Вовки-сіроманці, Орли-сизокрильці, Гості мої милі». 3. Він,
голубе, був колись не конюхом, а забойщиком, справжнім забойщиком.
4. «Утікайте ви, братця, А я буду тут оставатися». 5. Зробити, товаришу, пів-
упряжки – то не люльку викурити.6. Ей-ей! дідьку старий! – розітнулось по шахті.7. Хутчій тікай, хлопці, зараз завалиться!.. Чує лихо
8. А тепер, Антоніно Дмитрівно, можете йти самі. І мама з плачем побігла в
ніч...! 9. – Друже, –підняв його на руки. Шахтарі оточили їх.10. Не треба, мамо,
– раптом заговорив Санько. Голос його був кволий, дещо винуватий, але
настійливий.
Здавалося б, творити добро й робити добрі справи та вчинки простіше простіше простого. Адже це не вимагає від людини жодних надприродних зусиль. Усього навсього необхідно лише слідувати за велінням свого серця і, роблячи щось хороше, думати про те, як приємно це буде для іншої людини.На мою думку, доброта є однією з головних рис людини. Коли ми робимо добро іншим, то відчуваємо тепло та радість в душі, стає легко і дуже добре на серці. У кожної людини безперечно своє власне уявлення про добро. На жаль, більшість людей вважають, що добро потрібно робити тільки тим людям, які це можуть оцінити та відповісти тим же.У сучасному світі добро іноді сприймають за наївність та недалекість, але насправді це вміння, якому часто доводиться довго та старанно навчатися. Я вважаю, що справжнє добро ллється з самої душі. Творити добро не так складно, як здається. Добро оточує нас всюди та завжди, нічого не заважає нам стати його частиною. Більшість людей, які роблять добрі справи навіть не помічають цього.Объяснение:
Андріївська церква будувалась як палацова, проте після смерті Єлизавети її викреслили зі списку палацових будівель. Ніхто про неї не дбав; церква поступово руйнувалась. Будівля старішала, у стінах з'являлись тріщини, підземні води розмивали фундамент. Були пошкоджені та частково втрачені елементи декору, а внаслідок некваліфікованого ремонту кінця 19 століття було видозмінено форму куполів. Так і не побудували дзвіницю, до того ж проект Растреллі на той час було втрачено. В 1968 році богослужіння в храмі припинили і створили музей. Наприкінці 70х років минулого століття в архівах вдалось віднайти проект церкви. На його основі київські реставратори здійснили необхідні роботи по відновленню споруди у первісному вигляді. Саме такою ми бачимо її сьогодні.
В Андріївській церкві був похований Андрій Миколайович Муравйов – мандрівник, історик, колекціонер, письменник. За життя він з любов'ю говорив про Київ та церкву. Милуючись панорамою, яка відкривається з Андріївської гори, він казав: "Увесь нижній Київ у ніг моїх, з усіма глибокими ярами його передмість."Справді, храм здіймається у височінь на одному з київських пагорбів у мальовничому куточку Києва над Подолом. Стрункий силует споруди неначе підхоплює і несе ритм рельєфу місцевості догори. З усіх боків церква виглядає по-різному, вражаючи виразністю свого обрису, ніби намальованого на тлі неба.
Сюди, на високий п'єдестал храму, в свій час приходили милуватись красою Задніпров’я Гоголь, Шевченко, Максимович та багато інших поціновувачів прекрасного. Природа і мистецтво ніби подали руки одне одному, - казали і кажуть люди під враженням пейзажу в сполученні з архітектурою чудового храму.