Кожного дня люди роблять добрі вчинки, і лише деякі з таких вчинків вважаються героїчними. Наприклад, перевести стареньку бабусю або сліпу людину через вулицю – це добрий вчинок, але не подвиг. А от врятувати людину під час пожежі – вчинок, безумовно, героїчний. Де ж полягає межа між добрим вчинком і героїчним? На мій погляд, добрий вчинок буде героїчним, коли людина, що робить цей вчинок, сама ризикує. Рятуючи того, хто тоне, можна потонути і самому, а виносячи людей з палаючого будинку, ризикуєш отримати опіки, а то й загинути. Саме тому рятувальників і пожежників називають людьми героїчних професій. Під час Другої Світової війни деякі люди ризикували і ховали у себе єврейських дітей або поранених бійців, хоча за це могли бути розстріляними разом зі своїми родинами. Тому коли люди, незважаючи на ризик, роблять такі вчинки, можуть називатися героями. Для мене особисто, героєм є та людина, яка пожертвувала чимось важливим або навіть власним життям заради когось або чогось. Герої – це люди, які творять добро і заслуговують поваги. Є заслужені герої, визнані урядом і відомі на весь світ, а є герої, про яких ми навіть не чули, і вони тихо продовжують жити в тіні.
Наприкінці весни я гостювала в друзів у Чеській Республіці, у маленькому містечку Трутнов. Як і в Україні, цей час доволі клопітний для батьків школярів і дошкільнят — обговорюються плани на майбутній рік, ведеться запис до навчальних закладів. Отож почувши, що подруга збирається записати молодшого сина до дитсадка і відвідати гімназію, де навчається 11-річна донька, я не могла всидіти вдома.
Першим пунктом нашого плану був дитсадок. Іграшки, прикраси, столики із солодощами. Поки дітвора весело спілкувалася, наминаючи цукерки й печиво, батьки заповнили заяви і анкети. Потім розібрали своїх малюків і веселою юрбою вийшли з приміщення. «Ну от і записалися до садочка! Тепер чекатимемо смс-повідомлення з інформацією щодо початку навчального року». Фантастика! Як з’ясувалося, ніхто не розпитував мою подругу ні про місце її роботи, ні про бажання зробити вступний внесок. Взагалі ні про що, крім даних про дитину. Складалося враження, що це не садочок ощасливив батьків своєю милістю, а батьки його своїм вибором. І останній штрих — зацікавившись великими ляльками, що зустрічали відвідувачів біля вхідних дверей, моя донька почала гратися ними. «Не можна!» — вхопила я її за руку. «Нехай грається. Це все для дітей», — сказала завідувачка дитсадка, що саме проходила поруч.
Наступний пункт подорожі — престижна гімназія. Щоб бути зарахованою туди після п’ятого класу, донька моєї подруги пройшла серйозний конкурсний відбір. Скромна будівля вразила мене. Простенькі штори, старенька таблиця Менделєєва у кабінеті хімії. Але — над дошкою великий плазмовий екран. «Тут вкладають гроші не стільки у зовнішній вигляд школи, скільки в якісну організацію навчального процесу, його сучасне наповнення», — пояснила подруга. І навіть домашні завдання (тексти для перекладу, вправи тощо) надсилають кожному учневі електронною поштою. Батьківські збори тривають зазвичай 15—20 хвилин. І обговорюються на них не питання ремонту класу. На останніх, які відвідала подруга, йшлося про розширення інформаційних можливостей сайта школи.
Кожного дня люди роблять добрі вчинки, і лише деякі з таких вчинків вважаються героїчними. Наприклад, перевести стареньку бабусю або сліпу людину через вулицю – це добрий вчинок, але не подвиг. А от врятувати людину під час пожежі – вчинок, безумовно, героїчний. Де ж полягає межа між добрим вчинком і героїчним? На мій погляд, добрий вчинок буде героїчним, коли людина, що робить цей вчинок, сама ризикує. Рятуючи того, хто тоне, можна потонути і самому, а виносячи людей з палаючого будинку, ризикуєш отримати опіки, а то й загинути. Саме тому рятувальників і пожежників називають людьми героїчних професій. Під час Другої Світової війни деякі люди ризикували і ховали у себе єврейських дітей або поранених бійців, хоча за це могли бути розстріляними разом зі своїми родинами. Тому коли люди, незважаючи на ризик, роблять такі вчинки, можуть називатися героями. Для мене особисто, героєм є та людина, яка пожертвувала чимось важливим або навіть власним життям заради когось або чогось. Герої – це люди, які творять добро і заслуговують поваги. Є заслужені герої, визнані урядом і відомі на весь світ, а є герої, про яких ми навіть не чули, і вони тихо продовжують жити в тіні.
Першим пунктом нашого плану був дитсадок. Іграшки, прикраси, столики із солодощами. Поки дітвора весело спілкувалася, наминаючи цукерки й печиво, батьки заповнили заяви і анкети. Потім розібрали своїх малюків і веселою юрбою вийшли з приміщення. «Ну от і записалися до садочка! Тепер чекатимемо смс-повідомлення з інформацією щодо початку навчального року». Фантастика! Як з’ясувалося, ніхто не розпитував мою подругу ні про місце її роботи, ні про бажання зробити вступний внесок. Взагалі ні про що, крім даних про дитину. Складалося враження, що це не садочок ощасливив батьків своєю милістю, а батьки його своїм вибором. І останній штрих — зацікавившись великими ляльками, що зустрічали відвідувачів біля вхідних дверей, моя донька почала гратися ними. «Не можна!» — вхопила я її за руку. «Нехай грається. Це все для дітей», — сказала завідувачка дитсадка, що саме проходила поруч.
Наступний пункт подорожі — престижна гімназія. Щоб бути зарахованою туди після п’ятого класу, донька моєї подруги пройшла серйозний конкурсний відбір. Скромна будівля вразила мене. Простенькі штори, старенька таблиця Менделєєва у кабінеті хімії. Але — над дошкою великий плазмовий екран. «Тут вкладають гроші не стільки у зовнішній вигляд школи, скільки в якісну організацію навчального процесу, його сучасне наповнення», — пояснила подруга. І навіть домашні завдання (тексти для перекладу, вправи тощо) надсилають кожному учневі електронною поштою. Батьківські збори тривають зазвичай 15—20 хвилин. І обговорюються на них не питання ремонту класу. На останніх, які відвідала подруга, йшлося про розширення інформаційних можливостей сайта школи.