Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...
- І я так само радий! Ну, розповідай, як провів літні канікули?
- О, я провів їх дуже цікаво. Ми з батьками їздили відпочивати до моря.
- Справді? І куди саме ви подорожували?
- У Крим. Спершу ми жили в Алушті в пансіонаті. Купалися в морі досхочу. Я з татом навіть рибалив з пірсу.
- Щось упіймали?
- Морського йоржа! Але його їсти майже неможливо, тож ми його відпустили.
- А потім ви ще десь подорожували?
- Так, ми їздили на екскурсії в Ялту, Севастополь, Судак. Мені особливо сподобалася стародавня фортеця в Судаку. Так що я все про себе та про себе! Ти як провів літо, друже?
- У батьків грошей подорожувати не було, тому я провів його вдома. Але не нудьгував.
- Чим же ти займався цілих три місяці?
- Катався на велосипеді, з хлопцями грав у різні ігри. Футбол, баскетбол, волейбол – ми все спробували. Кожний день ходив на турніки робити гімнастику. Бачиш, які м’язи накачав?
- О-о, я би теж не проти мати такі…
- Ще я книжки читав, фантастику. Адже в мене багато часу було. Тепер я спеціаліст з цього жанру.
- Ну, тоді розповіси мені, що прочитав. А я тобі – про Крим. Ти згодний, Сашко?
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...
Здрастуй, Іванко!
- Привіт, Сашко! Радий тебе зустріти!
- І я так само радий! Ну, розповідай, як провів літні канікули?
- О, я провів їх дуже цікаво. Ми з батьками їздили відпочивати до моря.
- Справді? І куди саме ви подорожували?
- У Крим. Спершу ми жили в Алушті в пансіонаті. Купалися в морі досхочу. Я з татом навіть рибалив з пірсу.
- Щось упіймали?
- Морського йоржа! Але його їсти майже неможливо, тож ми його відпустили.
- А потім ви ще десь подорожували?
- Так, ми їздили на екскурсії в Ялту, Севастополь, Судак. Мені особливо сподобалася стародавня фортеця в Судаку. Так що я все про себе та про себе! Ти як провів літо, друже?
- У батьків грошей подорожувати не було, тому я провів його вдома. Але не нудьгував.
- Чим же ти займався цілих три місяці?
- Катався на велосипеді, з хлопцями грав у різні ігри. Футбол, баскетбол, волейбол – ми все спробували. Кожний день ходив на турніки робити гімнастику. Бачиш, які м’язи накачав?
- О-о, я би теж не проти мати такі…
- Ще я книжки читав, фантастику. Адже в мене багато часу було. Тепер я спеціаліст з цього жанру.
- Ну, тоді розповіси мені, що прочитав. А я тобі – про Крим. Ти згодний, Сашко?
- Згоден!