З'ясуйте, в якому з речень виділене слово є не прислівником, а іменником з прийменником. (2б.)
1. На уроці літератури учні по черзі читали вірш на/пам'ять.
2. Семикласники подарували іменинникові книжку на/нам'ять.
3. Солдати марширували в/ногу.
4. Робота виконана по/совісті.
Разом пишемо:
а) складні прикметники, утворені від складних іменників, писаних разом:електросилови́й (електроси́ла),залізобето́нний (залізобето́н),лісостепови́й (лісостеп),м’ясозаготіве́льний (м’ясозаготі́вля),радіофізи́чний (радіофізика), самохі́дний(самохід), теплообмі́нний (теплоо́бмін),чорнозе́мний (чорно́зем);
б) складні прикметники, утворені від сполучення іменника та узгодженого з ним прикметника: загальноосві́тній(зага́льна осві́та), легкоатлети́чний(легка́ атле́тика), мовностильовий(мо́вний стиль), народногоспода́рський(наро́дне господа́рство),народнопоети́чний (наро́дна пое́зія),первіснообщи́нний (перві́сна общи́на),правобере́жний (пра́вий бе́рег),сільськогоспода́рський (сільське́господа́рство), східнослов’я́нський (схі́дні слов’я́ни);
в) складні прикметники з другою віддієслівною частиною: волелю́бний, деревообро́бний, карколо́мний, машинобудівни́й.
Примітка. Прикметники з другою префіксальною віддієслівною частиною пишемо через дефіс: ванта́жно-розванта́жувальний, контро́льно-вимі́рювальний;
г) складні прикметники, в яких першим компонентом виступає прислівник:важкохво́рий, внутрішньозаводськи́й, загальнодержа́вний; так само й ті, в яких другим складником є дієприкметник:вищезга́даний, нижчепідпи́саний, новоутво́рений, свіжозру́баний, алетро́хи ви́ще зазна́чений (параграф), бо є пояснювальне слово.
Примітка 1. Прислівники, утворені від більшості відносних прикметників, здебільшого зберігають на собі логічний наголос і не зливаються в одне слово з наступним прикметником або дієприкметником: абсолю́тно сухи́й, ві́льно конверто́ваний, діаметра́льно протиле́жний, послідо́вно миролю́бний, рі́зко окре́слений, суспі́льно кори́сний, суспі́льно необхі́дний, хімі́чно зв’я́заний.
Примітка 2. У складних термінах прислівник — компонент, що уточнює значення складного прикметника, пишемо разом із цим прикметником:видовженотупоконі́чний, короткогрушоподі́бний, округлояйцеподі́бний;
ґ) складні прикметники (з двох або кількох компонентів), у яких основне змістове навантаження передає останній прикметник, а попередні лише звужують, уточнюють його. Такі прикметники здебільшого мають термінологічне значення:вузькодіале́ктне (мовне явище),грудочеревна́ (перепона),давньоверхньоніме́цька (мова),двовуглеки́слий (газ), лінгвостилісти́чні(особливості); також — глухоніми́й, сліпоглухоніми́й;
д) складні прикметники, першою частиною яких є числівник, написаний літерами: двадцятиповерхо́вий, семиразо́вий, стовідсотко́вий, стото́нний, двохсотдвадцятип’ятирі́чний, але 225-рі́чний;
е) складні прикметники, утворені з двох неоднорідних прикметників (зокрема ті, які виражають відношення родової ознаки до видової);поперечношліфува́льний (поперечний шліфувальний верстат).
2. Через дефіс пишемо:
а) складні прикметники, утворені від складних іменників, писаних із дефісом:ві́це-президе́нтський (ві́це-президе́нт),ди́зель-мото́рний (ди́зель-мото́р), соція́л-демократи́чний (соція́л-демокра́т),у́нтер-офіце́рський (у́нтер-офіце́р), член-кореспонде́нтський (член-кореспонде́нт).
Примітка. В окремих випадках, коли прикметник утворено від сполучення іменника з прикладкою, дефіс не ставимо:Москва́-ріка́ — москворі́цький;
б) складні прикметники, утворені з двох чи більше прикметникових основ, якщо названі цими основами поняття не підпорядковані одне одному: агра́рно-сирови́нний, держа́вно-монополісти́чний, електро́нно-обчи́слювальний, культу́рно-техні́чний, лісопи́льно-стру́гальний, ма́сово-політи́чний, мо́вно-літерату́рний, навча́льно-виховни́й, науко́во-техні́чний, озе́рно-лісови́й, пло́ско-опу́клий, постача́льно-збутови́й, свердли́льно-довба́льний, суспі́льно-політи́чний, столя́рно-механі́чний; а також узвичаєні: всесві́тньо-істори́чний, літерату́рно-мисте́цький, наро́дно-ви́звольний, підзо́листо-боло́тний тощо; між компонентами цих складних прикметників, не з’єднаними в одне слово, можна вставити сполучник і:агра́рний і сирови́нний, навча́льний івиховни́й тощо;
в) складні прикметники, першу частину яких закінчують -ико (-іко, -їко):геро́їко-романти́чний, істори́ко-культу́рний, меха́ніко-математи́чний, полі́тико-економі́чний, фі́зико-географі́чний;
г) складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-:військо́во-морськи́й, військо́во-спорти́вний, воє́нно-істори́чний, воє́нно-стратегі́чний.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.