За смисловим (диференційним) принципом пишуться виділені слова в реченні а вдаль голубими вітрами весни за обрій пливли. б і зерно в золотім колоску на стеблині високій гойдається. в йде панна осінь золотава з маленьким келихом вогню. г чумацький шлях задумливо дивиться згори на засніжене село. д то сніг кружля, то цвіт рожевий має, то в золоті яскріє далина.

Відповідь:

Пояснення:   А ви цікавились питанням, чи є добро там, де немає правди? Чи щаслива людина, яка бреше? Чи панує біля неї добро? А я відповім- ні.

  Чесна людина завжди викликає повагу, а головне – довіру. Напевно, тому чесність як риса характеру дуже цінується. Адже якщо ми вважаємо людину чесною, ми можемо покластися на її слово, з нею легко і приємно дружити, вести справи. Також можна бути впевненим, що її ставлення до нас щире, що вона думає те, що говорить. І поза очі не стане розповідати про нас гидоту. Що ж таке добро? Добро – це допомагати людям, не ображати, вміти співчувати, довіряти людям, вітатися із посмішкою на обличчі та піднімати настрій людям своєю енергією, а також говорити правду. Навіть якщо правда гірка, вона повинна бути. А якщо ми збрешемо? Скажемо неправду? Можливо людині, яка почує її стане краще, вона почує, що захоче, але вам не стане краще. Брехня до добра не доводить. Неправда породжує нову неправду, і так буде тривати до тієї пори, поки ви не зізнаєтеся. Цим ви втратите довіру людини і щоб ви не говорили, вірити вам не будуть.

 Я вважаю, що не буде добра, якщо ви брешете. Такий світ і все повертається сторицею. Неправда-зло. Творіть лише добро!

   

У НАПРЯМКУ СЕРЦЯ Наш рідний Львів — це казка, утілена в камінь чарівною силою майстрів-казкарів з усього світу протягом понад семи століть. Після кілька­годинної прогулянки вулицями Львова починаєш відчувати себе мис­лителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджають не просто подивитися, а й духовно наснажитися. У ту мить, коли довговічне ка­міння нашіптує про нетлінні цінності, кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка. Площа Ринок вибудована ще в XIV столітті німецькими реміс­никами характерним їм містобудування, і тому така схожа, скажімо, на центральні майдани Мюнхена, Вроцлава чи Кракова, де посередині стоїть головна муніципальна будівля, завершена вежею, а годинник ударами дзвону відбиває перебіг часу. Опинившись неподалік ратуші, вежа якої увінчує не тільки пло­щу Ринок, а й увесь Львів, відчуваєш величезну концентрацію люд­ської енергії, накопичуваної тут століттями. Відлічивши вгору 408 сходинок ратушної вежі, можна відчути себе 65-метровим велетнем й охопити Львів кількома поглядами. Зору відкривається простора й багата панорама. Повноправними господарями на Ринку від початку XIX століття є Діана, Нептун, Адоніс та Амфітрита, котрі в античному світі керу­вали долями людей і явищами природи. У Львові цих богів поставили наглядати за декоративними фонтанами. Тепер вони, вродливі й гра­ціозні, є втіленням античної краси. З майже побожним трепетом завжди хочеш зробити «коло поша­ни» на Ринку, де тебе радо вітає «галерея» палаців: палац Бандінеллі, Чорна кам'яниця, палац Корнякта, архієпископський палац, палац Любомирських, Венеційська кам'яниця тощо. Кожен здатен знайти у Львові свою вулицю, чи навіть кілька, де, хоч на мить, може відчути себе вічним. Кожен може відчути, як це місто робить людину сильнішою і пробуджує в ній найкраще