Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий
ново - суф1 кс. буд-кор1нь, ов- суф1кс, а-зак1нчення
ново-преф1кс на-преф. род-кор, ж-суф, ен-суф. ий-зак.
ново-преф. р1ч-кор. н-суф. ий-зак. навз-преф дог-кор. 1н-зак.
темат-кор ичн-суф ий-зак
зневаж-кор ен-суф ий-зак
право-кор1 поруш-кор енн-суф я-зак
з-преф див-кор ов-суф ан-суф ий-зак
водо-кор спад-кор (двокориневе слово)