Замінюючи малі букви великими (де треба):
(п)оліграфічний (т)ехнікум (у)країнської (а)кадемії (д)рукар¬ства, (р)айонний (в)ідділ (о)світи, (м)іжнародний (в)алютний (ф)онд, (д)екларація (п)рав (л)юдини і (г)ромадянина, (н)аціональна (а)кадемія (н)аук (у)країни, (д)ень (у)чителя, (к)афедра (у)країнознавства (л)ьвівського (н)аціонального (у)ніверситету (і)мені І. Франка, (у)країнська (р)еспубліканська (п)артія, (з)бройні (с)или (у)країни, (к)онституційний (с)уд (у)країни, (л)ьвівська (о)бласна (д)ержавна (а)дміністрація.

Я маю багато захоплень і зацікавлень: легка атлетика, фортепі­ано, пригодницькі та фантастичні книжки, макраме та вишивання. Та ці заняття не є якимись незвичайними, їх має більшість моїх друзів. Єдине, чим я можу пишатися, у чому я найбільше з усіх моїх знайомих розуміюся, — це моя колекція монет.

Моє захоплення збиранням монет почалося давно, ще з дитин­ства, коли мій батько привіз з Англії, крім подарунків, ще й англій­ські гроші, щоб показати. Та мене так здивувала ця монета із зобра­женням королеви та незрозумілими літерами, що я зберегла її і після цього постійно просила батька привозити мені монети із усіх країн, у які він їздив у відрядження. Так моя колекція поступово збільшувалася. Я дізналася, що в деяких країнах гроші називають­ся однаково та виглядають вони по-різному: є долари австралійські, канадські, американські; крони є і у Словакії, і у Швеції; Франція, Бельгія і Швейцарія мають марки. Звичайно, у мене не було усіх цих монет, я дізналася про них з книжок і мріяла колись мати їх у своїй колекції.

Про моє захоплення дізналися друзі й стали мені допомагати збирати монети. Так у мене з’явилися рідкісні монети: грецька драхма, японська ієна. А минулим літом я була з батьками в Іспа­нії, і я дуже пишаюся, що сама привезла для своєї колекції не тіль­ки іспанські песо, а й італійську ліру, яку подарувала мені в Іспанії дівчинка, яка нещодавно була там.

Отже, моя колекція вже зараз нараховує близько 50 монет, і я сподіваюсь, що колись я назбираю якщо не всі монети, то в усякому

разі найбільш відомі й доступні, та крім цього я мрію мати в себе рідкісні монети.

Рим часів імперії, як і належить світовій столиці, приголомшував величчю та красою. Місто вражало сучасників розмірами  та кількістю споруд – храмів, палаців, житлових будинків. Чисельність населення Рима часів імперії сягала мільйона осіб.

Рим  відзначався дуже щільною забудовою, тому будинки в декілька поверхів були життєвою потребою. На вулицях часто виникала така тіснява, що інколи забороняли в денний час їздити містом в екіпажах та возами, за винятком возів будівельників.

Навколо ринків розташовувалися невеличкі майстерні та крамниці. Вони здебільшого належали грекам, жителям Сходу та вільновідпущеникам. Найпоширенішими були майстерні, де виготовляли предмети побуту, ювелірні та ковальські вироби, а також пекарні.

У центрі Рима розташовувалася головна площа – форум.  Імператори забудовували його новими спорудами: храмами, громадськими будівлями, арками, колонами, прикрашали статуями.  Більшість громадян мешкала у великих багатоповерхових будинках.

Заможні римляни жили у власних одноповерхових, з усіма вигодами будинках-особняках – їх називали домусами. Бідніші городяни мешкали в багатоповерхових, багатоквартирних будинках – інсулах.

Домуси виходили на вулицю глухими стінами. Іноді вони мали відкриті приміщення – крамнички. Через передпокій мешканці потрапляли в парадний зал будинку – атрій, де господар приймав відвідувачів та гостей.  Подалі від гучного атрію розташовувався відкритий внутрішній двір, де родина проводила вільний час, — тут був невеликий сад із квітами, оточений колонами, що підтримували дах. Між внутрішнім двором та атрієм міг бути розташований кабінет господаря, де зберігали ділові папери, сімейний архів. Стіни в домусах покривали штукатуркою та прикрашали фресками, а підлогу вкривали кам’яними плитами та мозаїкою.

Заможні римські громадяни засідали в суддівських установах, працювали в міській раді, виконували доручення префекта міста або імператора.

День у римлян починався зі сходом сонця. Перші години вони проводили за молитвами вдома чи в храмі. Після цього наставав час для візитів, які здебільшого робили бідні громадяни, ви щось у заможніших. Одяг римлян відзначався практичністю. Майже всі, навіть жінки та діти, носили туніки. Туніку зшивали з двох шматків тканини та стягували ременем, її колір залежав від суспільного становища людини.

Сенатори носили туніки з широкою смугою на грудях. Римські громадяни одягали зверху на туніку тогу – напівкруглий шмат матерії, яку обгортали навколо тіла. Колір тоги також залежав від становища людини та конкретної ситуації. Так, на поховальну церемонію одягали чорну тогу. Жінки поверх туніки вдягали столу або палу. Стола була чимось на зразок плаття без рукавів, а пала нагадувала тогу, й іноді жінки накидали її край на голову.

Відомо, як харчувалися римляни. На сніданок споживали хліб, тістечка з медом, оливками та інжиром. Запивали розбавленим вином або водою. На обід подавали різноманітні страви. Спочатку це були салат, редис, гриби, устриці, раки, а також сардини та яйця. їх запивали вином з медом. Потім подавали сім страв з риби, м’яса та птиці з різними соусами. На завершення обіду приносили фрукти, горіхи, медове печиво. Звісно, так харчувалися лише заможні люди римляни вживали на обід пшеничну кашу із соусами та овочами. М’ясо вони їли лише в дні свят чи жертвоприношень.

Римляни щодня ходили в терми – громадські лазні. Крім власне лазень з величезними басейнами з холодною і гарячою водою, тут були майданчики для спортивних занять, бібліотеки, зали для прогулянок та філософських бесід. Це були величезні споруди. Так, існували терми площею 12 га, які могли одночасно прийняти 1200 відвідувачів. У Римі було понад 1000 приватних лазень i 11 громадських. (500 сл.).

Объяснение: