Я у Москві! Я так давно хотів її відвідати, щоб на власні очі побачити це місто, про яке так багато чув різного. Приїхавши сюди, я опинився на Красній площі, у самому центрі.
Її назва походить від слова красива, гарна. Це насправді так. Вона й дуже красива, навіть велична і дуже старовинна. Побачивши перед собою дивну споруду, я подумав: що це може бути? Виявляється, це собор Василя Блаженного. Неперевершена краса! Який неповторний стиль! Ніколи не бачив чогось подібного! Дізнаюся, що собор збудований у 1561 році, а будівництво тривало шість років. Ця споруда вважається пам'яткою архітектури і інженерно-будівельного мистецтва світового значення. І вона включена у список Всесвітньої історичної і культурної спадщини ЮНЕСКО. Архітектура собору незвичайна. Ця споруда своїм виглядом подібна до величезного букета різнокольорових квітів. Тут навіть не один храм, а одинадцять, і вони з"єднані між собою внутрішніми переходами. Храм збудований з цегли та білого каменя, а його стіни більш як три метри завширшки. Кажуть, у цих стінах є ніши, де зберігаються клади часів Івана Грозного, за велінням якого і був збудований собор. Всередині відчуваєш запах глибокої давнини. Через високі вікна до храму надходить м"яке світло, робить його затишним. Під кожним вікном - голосник, який потрібен для того, щоб навіть у найвіддаленішому куточку кожен міг чути всі слова богослужіння. Стеля і стіни розписані олійними фарбами. Тут є ікони Нерукотворного, Матері Божої з Христом, апостолів, святих. А під самим куполом - образ Вседержителя. Собор Василя Блаженного - одне з небагатьох чудес світу, яке дійшло до нас через століття.
Проблема, що постала в сучасному світі досить гостро – це проблема байдужості нашого суспільства. Люди перестали звертати увагу на чужий біль і чужі проблеми, люди просто живуть своїм життям і не хочуть брати на себе ініціативи та відповідальність за когось чи за щось. І така поведінка сучасного суспільства, на жаль, стає нормою і породжує коріння зла.
Людська байдужість – це страшна хвороба, якою заражена більшість населення планети. Постійна заклопотаність, велика кількість проблем, недовіра до навколишнього світу – це все робить нас байдужими. Досить часто нам простіше не звертати увагу та уникати негативних емоцій чи зайвого клопоту аби лише не задати собі нових проблем.
Важливо те, що не тільки молоді люди є такими, а й у великій своїй більшості люди більш старшого віку стали байдужими до оточуючого середовища. А що вже говорити про молодь, коли покоління, що їх виховує таке.
Мені здається, багато чого починається зі звичайного егоїзму, що заклався ще у дитячому віці. Власне «я» стає у людей понад усе на світі. Можливо, зараз час такий? Я не маю великого досвіду, щоб порівняти і зробити аналіз. Але дідусь часто говорив мені, що раніше люди були довірливіші, добріші, уважніші. Він казав, що люди допомагали один одному і не просили за це плати чи відпрацювання. А тепер багатьох так і виховують: покладайся тільки на себе, нічого для інших задарма не роби, до ншому – відбереш у себе.
Була у мене однокласниця, одна з кращих подруг у школі. Дуже приємна особа і спілкуватися з нею легко. Вона дуже добре навчалася, відмінниця з усіх предметів, і крім того, що мала хороші оцінки, вона розумілася на тому, що вчить. Але коли доходило до того, що у неї прохали про до розібратися у новій темі чи просили до детальніше щось пояснити, вона завжди відповідала, що сама не розуміє чи прямо в очі говорила, що невідмовиться від шоколадки. І цей егоїзм, цю байдужість до людей вона залишила у собі і до сьогодні.
Ось з такої «маленької» байдужості починається байдужість велика, більш серйозна, яка переростає у холодний, бездушний розрахунок у стосунках з будь-якою людиною, у бажання вбачати в усьому джерело матеріальних благ.
Нам головне зупинити цей процес у собі. Слід розуміти, що коли вам не шкода безпритульну людину, безпритульну тварину чи вам просто плювати на оточення – ви перетворюєтесь на байдужу, егоїстичну людину чи, що гірше, вже є нею.
У нашому житті дуже багато людей, які потребують нашої до турботи! Навіть просто нашої уваги. Якщо ти не будеш байдужим, життя обов’язково обернеться до тебе світлим боком. Однак хороші вчинки робляться не за розрахунком, а за покликом душі.
Я у Москві! Я так давно хотів її відвідати, щоб на власні очі побачити це місто, про яке так багато чув різного. Приїхавши сюди, я опинився на Красній площі, у самому центрі.
Її назва походить від слова красива, гарна. Це насправді так. Вона й дуже красива, навіть велична і дуже старовинна. Побачивши перед собою дивну споруду, я подумав: що це може бути? Виявляється, це собор Василя Блаженного. Неперевершена краса! Який неповторний стиль! Ніколи не бачив чогось подібного! Дізнаюся, що собор збудований у 1561 році, а будівництво тривало шість років. Ця споруда вважається пам'яткою архітектури і інженерно-будівельного мистецтва світового значення. І вона включена у список Всесвітньої історичної і культурної спадщини ЮНЕСКО. Архітектура собору незвичайна. Ця споруда своїм виглядом подібна до величезного букета різнокольорових квітів. Тут навіть не один храм, а одинадцять, і вони з"єднані між собою внутрішніми переходами. Храм збудований з цегли та білого каменя, а його стіни більш як три метри завширшки. Кажуть, у цих стінах є ніши, де зберігаються клади часів Івана Грозного, за велінням якого і був збудований собор. Всередині відчуваєш запах глибокої давнини. Через високі вікна до храму надходить м"яке світло, робить його затишним. Під кожним вікном - голосник, який потрібен для того, щоб навіть у найвіддаленішому куточку кожен міг чути всі слова богослужіння. Стеля і стіни розписані олійними фарбами. Тут є ікони Нерукотворного, Матері Божої з Христом, апостолів, святих. А під самим куполом - образ Вседержителя. Собор Василя Блаженного - одне з небагатьох чудес світу, яке дійшло до нас через століття.
Проблема, що постала в сучасному світі досить гостро – це проблема байдужості нашого суспільства. Люди перестали звертати увагу на чужий біль і чужі проблеми, люди просто живуть своїм життям і не хочуть брати на себе ініціативи та відповідальність за когось чи за щось. І така поведінка сучасного суспільства, на жаль, стає нормою і породжує коріння зла.
Людська байдужість – це страшна хвороба, якою заражена більшість населення планети. Постійна заклопотаність, велика кількість проблем, недовіра до навколишнього світу – це все робить нас байдужими. Досить часто нам простіше не звертати увагу та уникати негативних емоцій чи зайвого клопоту аби лише не задати собі нових проблем.
Важливо те, що не тільки молоді люди є такими, а й у великій своїй більшості люди більш старшого віку стали байдужими до оточуючого середовища. А що вже говорити про молодь, коли покоління, що їх виховує таке.
Мені здається, багато чого починається зі звичайного егоїзму, що заклався ще у дитячому віці. Власне «я» стає у людей понад усе на світі. Можливо, зараз час такий? Я не маю великого досвіду, щоб порівняти і зробити аналіз. Але дідусь часто говорив мені, що раніше люди були довірливіші, добріші, уважніші. Він казав, що люди допомагали один одному і не просили за це плати чи відпрацювання. А тепер багатьох так і виховують: покладайся тільки на себе, нічого для інших задарма не роби, до ншому – відбереш у себе.
Була у мене однокласниця, одна з кращих подруг у школі. Дуже приємна особа і спілкуватися з нею легко. Вона дуже добре навчалася, відмінниця з усіх предметів, і крім того, що мала хороші оцінки, вона розумілася на тому, що вчить. Але коли доходило до того, що у неї прохали про до розібратися у новій темі чи просили до детальніше щось пояснити, вона завжди відповідала, що сама не розуміє чи прямо в очі говорила, що невідмовиться від шоколадки. І цей егоїзм, цю байдужість до людей вона залишила у собі і до сьогодні.
Ось з такої «маленької» байдужості починається байдужість велика, більш серйозна, яка переростає у холодний, бездушний розрахунок у стосунках з будь-якою людиною, у бажання вбачати в усьому джерело матеріальних благ.
Нам головне зупинити цей процес у собі. Слід розуміти, що коли вам не шкода безпритульну людину, безпритульну тварину чи вам просто плювати на оточення – ви перетворюєтесь на байдужу, егоїстичну людину чи, що гірше, вже є нею.
У нашому житті дуже багато людей, які потребують нашої до турботи! Навіть просто нашої уваги. Якщо ти не будеш байдужим, життя обов’язково обернеться до тебе світлим боком. Однак хороші вчинки робляться не за розрахунком, а за покликом душі.