Записати речення, підкреслити в кожному граматичну основу. З'ясувати вид присудка: І. Я звик волю шанувати. (Леся Українка.) Я хочу бачити світ розплющеними очима. (І.Драч.) Душа бажає скинуть пута. (М.Вороний.) Сам лиш народ до собі зможе. (П.Тичина.) І от тоді почнемо ми оживати. (В.Самійленко.) Ми тільки почали розгадувати світ. Я хочу жити раз, але в огні. (Д.Павличко.) Людські тривоги і боління я прагну в слово перелити. (М.Сингаївський.) Ферзь ладен за короля померти. (П.Перебийніс.) За істину не треба вибачатись. (Н.Тихий.)
ІІ. Я хочу вам про рідний край сказати. (Олександр Олесь.) Зараз я спішу життя вітати. (М.Федунець.) Я за всіх не все зробить зумію. (М.Сингаївський.) Я хочу пити сонячні настої. (В.Симоненко.) Я друга побачити мушу. (Д.Павличко.) Ні, не можу я ніяк друга розлюбити. (В.Сосюра.) Хотів би я злетіти в небеса. (Д.Павличко.) Не любив я ловити птахів... Я зігріти пташину хотів, накормити її, приласкати у гніздів'ї веселої хати. (П.Перебийніс.)
Мій день у школі починається о восьмій годині. Я приходжу дещо раніше і тому маю змогу трохи поспілкуватися з друзями. Ми обговорюємо останні шкільні й домашні новини. Незабаром лунає дзвінок, і ми поспішаємо до класу.
Наші вчителі — дуже мудрі люди. Від них ми дізнаємося всього того, що буде нам потрібно в житті. У залежності від предмету ми розгортаємо підручники, географічні карти, зошити і слухаємо дуже уважно. Інколи ми навіть забуваємо про перерву, так нам цікаво.
На перерві я захоплено розповідаю своїм друзям про новини спорту, адже я затятий уболівальник. Лунає наступний дзвінок, і ми знову заповнюємо наші світлі й затишні класи. Частіше в нас буває п'ять або шість уроків.
Шкільних днів у житті учня дуже багато. Декому може здатися, що вони схожі один на один. Але це зовсім не так. Кожний день у школі збагачує мене новими знаннями й враженнями. Я хочу, щоб усе моє шкільне життя було таким само цікавим і щасливим.
Розповідь про одну знайому Калюжу, яка знає багато історій
Одного разу, коли я йшов понурий і зосереджений, увагу привернула величезна Калюжа, в яку потрапив мій лівий чобіт. Ви можете собі уявити, що вона бачить небо частіше за деяких людей, які завжди кудись поспішають? І знаєте що вона передає людству? Щоб дивилися частіше на небо – неймовірну бездонну блакить. Щоб помічали в ній, в Калюжі, не лише бруд, але й пухнасті хмаринки у погожу днину та різнобарвні човники-листочки осінньої днини.
Також я почув цікаві історії про те, як Калюжа стала тимчасовим прихистком для пуголовків, як діти, посміхаючись, пускають білі паперові кораблики, про прекрасне нічне небо з мерехтливими зірками та планетами. Ми довго сміялись, коли вона голосом поважної пані сказала: "Цікаво, що про мене думає Чашка Петрі?" І так бризнула зо сміху, що мої чоботи наковтались досхочу.
Тож коли побачите Калюжу, не проходьте повз, вона знає багато цікавих історій.