Записати речення, розставити розділові знаки, підкреслити відокремлені члени речення. 1. Осліплені на мить ми врізалися в пітьму. 2. Увесь екіпаж за винятком біолога схвалив цей пункт порятунку. 3. 3 хати вибігла отаманові жінка українська молодиця. 4. Переляканий і розтривожений я вискакую в затоплений місячною повінню двір. 5. Вітер наскрізь пропахлий димом із горіхового листя залетів до нас на подвір'я. 6. У квартирі Косачів усі крім Лесі вже спали. 7. Час великий диригент перегортає ноги на пюпітрі. 8. У зоряному небі пливли ніжні пасма хмаринок освітлені далеким місяцем. 9. Переляканий без шапки запорошений снігом мчав Василько по дорозі. 10. Тут усі окрім султана злізли з коней. 11. Високий берег оповитий прозорим туманом мрів в далечині 12. Hікого тут нема крім мене й господині.​

Художник - це творча професія. В рамках даної професії можна виділити декілька спеціалізацій: художник-ілюстратор, художник-графік, художник-карикатурист, художник-копіїст, художник мініатюрного живопису, художник-модельєр, художник-реставратор та інші. Спеціаліст цієї професії може працювати в приватних студіях, художніх майстерень, видавництвах книг, газет і журналів, виставковому і рекламному бізнесі, салонах моди, а також здійснювати викладацьку діяльність у спеціальних навчальних закладах.Художник повинен мати вищу або середню професійну освіту, навчання в художній школі, художні здібності, творче мислення, розвинену уяву, фантазію, а також знати спеціальні комп'ютерні графічні програми.

 Людина виростає досить швидко. Спочатку це немовля, яке смокче соску і знає про світ лише те, що в ньому є матуся. Потім це дитина, яка весь час проводить разом зі своїми яскравими іграшками. Далі це школяр, який вив­чає навколишній світ по підручниках, сидячи за партою. І настає час, коли хлопець чи дівчина входять до пори юнацтва. Це переломний момент.

Кажуть, самовихованням треба займатися змалечку. Проте, як ним займатися, коли вранці уроки, а ввечері футбол і телевізор? Дійсно, коли людина вперше замис­люється про самовиховання, як правило, час уже втраче­но. Я вважаю, що самовиховання спочатку повинне на­правлятися батьками, а потім уже ставати власною роботою людини над собою. Батьки в цей час мають бути дуже дбайливими і ні в якому разі не давити на дитину.

Самовиховання спрямоване на створення людиною са­мої себе. Це труд, який нагадує роботу скульптора: щось треба відсікти, щоб решта виробу виглядала, як потрібно. Не можна сказати, що творення власної особистості про­ходить безболісно, навпаки — немало сліз доведеться нишком пролити й немалу правду сказати самому собі, поки вийде щось із цього труда. Та сліз годі жаліти: головне, щоб з-під шкаралупи егоїзму, обмеженості, злості вийшла на світ справжня людська особистість. Адже треба спершу витренувати свою душу, аби вона здатна була відгукнутись на все людяне, святе і чисте, що існує навколо нас.

Творення самого себе нагадує піднімання сходами або ж занурення у глибини: воно відбувається поступово, крок за кроком. І на кожному кроці треба чекати несподіванок, і не найгірша з них, коли обірветься страхуваль­ний трос. Добре, коли в цей час поруч опиниться справжній товариш, який зможе подати руку, підтримати словом і ділом. Пам’ятати тут треба ще одне: мета, до якої має привести самовиховання, повинна бути чітко визначеною. В іншому разі найважчий труд людського життя виявиться марним.

За найважчий труд має бути велика нагорода. Я вва­жаю, що найдорогоціннішою винагородою за працю над собою буде правильне розуміння свого місця в житті. І тоді прийде й успіх у роботі, і щасливе сімейне життя, і цікаве дозвілля. Будуть друзі, на яких можна покластися в усьому, навіть у найскладнішому. А людина, яка досягне цього, зможе з упевненістю сказати про себе: “Я виховав себе сам”.