Записати речення, у  кожному підкреслити граматичну основу. Вказати складені дієслівні та складені іменні присудки.
1. Сонце почало сходити (Панас Мирний). Був ранок чистий, срібний, молодий. (М. Сіренко.)  Листя хоче втриматись на вітах… (Олександр Олесь.) Вона була красуня з Катеринівки. (Л. Костенко.) Заходилася мати вечерю варити. (Б. Олійник.) Матері забуть не можу. (П. Тичина.) Батько був трохи суворий, але добрий. (Б. Грінченко.) Хотів я у серце твоє зазирнути. (С. Черкасенко.) Одне слово може врятувати людину. (Нар. творч.) Слово мені ставало струменем дощу… (В. Голобородько.) Співучості джерельної води не може заздрити моя ласкава мова. (Н. Ібракаєва.)​

Кожен предмет українського національного одягу має свою історію. Так і звичайна сорочка. Вона, як і чимало інших оберегів, супроводжувала українця від народження до смерті.

Першу сорочку дитині обов'язково обшивали коло пазушки синім шовчиком на чисте, щасливе, присвячене Богу життя.

Дівчина повинна була подбати про свою сорочку сама. Це був тривалий шлях: від сіяння конопель до ткацтва полотна, кількаразового вибілювання і пошиття виробу. Тоді його оздоблювали, але нікому не давали вшивати візерунку, щоб добра доля не відвернулася.

Весільна сорочка була особливою. "У ній вінчаються і кінчаються",  - казали люди. Тож зберігалася до смерті і більше з дня весілля не вдягалася. Не зичилася і не бралася з чужого плеча, не продавалася, хіба по смерті дарувалася. Тоді слугувала пам'яттю, а не предметом одягу.

Апостроф треба писати у слові

Б пам"яттю

Прикметником є слово

А добра

3. У реченні «Вона, як і чимало інших оберегів, супроводжувала українця від народження до смерті.» виділений фрагмент є

В вставним сполученням слів

4. Речення «Весільна сорочка була особливою» поширене

Б означенням

5.Слово «нікому» треба писати

А разом

Кожен предмет українського національного одягу має свою історію. Так, і звичайна сорочка. Вона як і чимало інших оберегів супроводжувала українця від народження до смерті.

Першу сорочку дитині обов'язково обшивали коло пазушки синім шовчиком на чисте, щасливе, присвячене Богу життя.

Дівчина повинна була подбати про свою сорочку сама. Це був тривалий шлях від сіяння конопель, до ткацтва полотна, кількаразового вибілювання і пошиття виробу. Тоді його оздоблювали, але нікому не давали вшивати візерунку, щоб добра доля не відвернулася.

Весільна сорочка була особливою. У ній вінчаються і кінчаються - казали люди. Тож зберігалася до смерті і більше з дня весілля не вдягалася.

Не зичилася і не бралася з чужого плеча, не продавалася, хіба по смерті дарувалася. Тоді слугувала пам'яттю а не предметом одягу.