Записати речення, уставляючи в потрібній відмінковій формі займенники: у першому й четвертому реченнях — займенник чоловічого роду; у другому — жіночого роду; у третьому — множини. У яких реченнях ви вжили особовий займенник, а в яких — присвійний? Свою думку довести.
1. (До кого?) ... завітали друзі. — (Чиї?) ... друзі завітали. 2. (У кого?) ... заболіла голова. — (Чия?) ... голова розболілася. 3. (У кого?) ... сьогодні контрольна з математики. — (Чий?) ... клас сьогодні пише контрольну з математики. 4. (У кого?) ... на обличчі було здивування. — (На чиєму?) ... обличчі було здивування.
Відповідь:
Відносини між батьками і дітьми
Можна віднести до багатовікової проблеми. Скільки існує сім’я сама по собі, стільки часу і існують проблеми в ній. Якщо брати нинішнє, XXI століття, можна сказати, що тут гається найбагатше розмаїття типів сімейних відносин в порівнянні з попередніми сторіччями. У категорію «сімейні відносини» можна безумовно внести пункт про виховання дітей. Адже саме через неправильність вибраної в родині системи виховання і утворюються проблеми і конфлікти між дітьми і батьками.
Звичайно, типів відносин між підлітками і батьками набагато більше, вони різноманітні, і називати їх можна по-різному. Наприклад, у психології виділяють декілька подібних типів:
Автократичний, який ще називають деспотичним або диктаторським, коли підліток піддається тиранії вимог і заборон, йому практично все заборонено, присікаються не тільки спроби самостійно щось вирішити і тим більше поступити по-своєму, але навіть і висловлення власної думки.
Авторитарний, коли самостійність підлітка також істотно обмежена. Правда, він може брати участь в обговоренні питань, що стосуються його проблем, але право робити висновки і щось вирішувати належить виключно старшим.
Демократичний, при якому дорослі визнають, що в житті підлітка є сфери, де він може діяти самостійно. У цьому випадку підліток має право на обговорення і висловлювання власної позиції, проте ж, остаточне рішення завжди залишається за старшими.
Позиція рівності, коли дорослі і підліток включені в ухвалення рішень в рівній мірі.
Ліберальний, при якому підліток сам визначає коло своїх друзів і вибирає заняття. Батьки, звичайно, можуть мати власну думку, але остаточне рішення завжди приймає сам підліток.
Позиція відсторонення – цей тип відносин передбачає «розлучення» батьків з підлітком, відмова приймати участь в його житті.
Ознайомившись з усіма вище перерахованими типами, я можу припустити, що моїй родині притаманний другий тип взаємин, тобто авторитарний. Правда, мені більше до вподоби позиція рівності, де і підліток, і батьки однаково включені в питання про прийняття рішень. І це не просто так. На мій погляд така позиція зближує дитину з батьками і дозволяє їм більше дізнатися один про одного, тим самим даючи меншу ймовірність можливих конфліктів на ґрунті нерозуміння, неуваги і неповаги. Всі інші позиції не здаються мені цілком вірними.
Відносини в родині дуже важливі для обох її сторін. Помилившись у чомусь, можна назавжди зруйнувати життя своїй дитині або ж постраждати самому. Родина для підлітка стоїть на першому місці, поки той формує своє власне «я» в суспільстві. Друзі, товариші, вчителі також відіграють важливу в цій справі роль, але головним критерієм все ж залишається сім’я. Тому неусвідомлено дитина майже завжди переймає точку зору батьків.
Можна довго і багато говорити про проблеми відносин батьків і дітей. Але вони все одно ніколи не будуть вирішеними, оскільки завжди було, є і буде якесь непорозуміння між дітьми і батьками. Цього просто не можна уникнути, так як у людей різного віку, соціального статусу, розумового розвитку і ваги життєвого багажу за плечима не можуть бути однакові інтереси, захоплення, проблеми, теми для розмов і взагалі – поняття про життя.
Пояснення:
Тарас Шевченко
На картині зображено юнака. Тут Шевченкові двадцять шість років. У нього чорне волосся, густі чорні брови, високе чоло, прямий ніс. Звичайний юнак, у якого попереду все життя.
Увагу привертають очі. Це ті самі, знайомі нам, "шевченківські" очі. Вони дивляться уважно і невесело. Чому не посміхається молодий поет? Де його юнацька посмішка? Можливо, замислився Шевченко над злиденним життям народу? Можливо, не дають йому спокою горе і біда навколо? Очі поета сумують, бо багато лиха зазнав у житті і він сам. Багато випробувань у нього ще попереду. Можливо, він їх уже відчуває?
Здається, з картини Шевченко вдивляється в нас. Здається, що його губи зараз розімкнуться і він почне говорити. Які слова він скаже нам з портрета? Я думаю, що це будуть слова його чудових віршів.
Леся Українка
Леся Українка започаткувала в українській літературі новий тип героя. Її ідеал - сильна (емоціями, волею, інтелектом) особистість, яка шукає розв’язання найгостріших духовних проблем життя. Її ідеал - це рух, активність, чин, ризик, порив сягнути недосяжного верхів’я. Цей образ зустрічаємо в багатьох творах ("Осіння казка", "Contra spem spero!", цикл "Ритми"). Цю вольову особистість Леся Українка протиставляє пасивності, безпорадності. Леся Українка утвердила в українському середовищі ідею активного, войовничого націоналізму. Вона розглядала визволення і розквіт нації не як засіб, а як мету. Саме Леся надала націоналістичному світогляду трагічного забарвлення. Це трагізм непохитної волі, що швидше згине, як зрадить своїм ідеалам, трагізм упертої гордості мученика на хресті, шалу пораненого хижака, що перед наведеним дулом готується до останнього стрибка; це трагізм нації, поставленої перед вибором: перемогти або загинути. Ці ідеї виразно звучать у творах "Бранець", "Бояриня", "Оргія", "В дому роботи, в країні неволі", у драмах єврейського та єгипетського циклів.
Iван Франко
На трактування образу Івана Франка у пресі мали вплив його політичні і конфесійні переконання. Як вказує М. Камариця, церковнослужителі не любили І. Франка, вважаючи його атеїстом та матеріалістом, відкидаючи його культ, що поширювався на той час у Галичині. Пояснювалось таке ставлення не лише загалом антицерковною позицією І. Франка, а й тим, що навіть останнє причастя І. Франко хотів прийняти не в греко-католицького, а в православного священика. Цієї упередженості до Франка з боку духовенства не могло змінити навіть позитивне ставлення до нього митрополита А. Шептицького та впливового у церковних колах о. Григорія Костельника, які були проти такого однозначного трактування світогляду І. Франка, цінуючи його як вченого і письменника.