Записати речення, визначити граматичні основи, прості чи складні є ці речення: 1)Коли не хочеш почути поганих слів, не кажи їх сам. 2)Зайшовши до хати, зніми головний убір і привітайся. 3)Людина, котра не привіталася, вважай, забруднила себе.
Листопадне дерево середніх розмірів, 9-28 м заввишки і діаметром стовбура до 1,6 м. Хоча клен червоний досить легко ідентифікується, він володіє досить широкими морфологічними характеристиками, більш ніж будь-який інший клен Північної Америки. Найпростіший б розпізнавання даного виду - це форма листя.
Як і в інших представників даного роду, листя клена червоного розташовані супротивно і в зимовий час опадають. Листки прості, 5-10 см завдовжки, дланевидного з трьома-п'ятьма однакової ширини зубчастими лопатями неправильної форми (для порівняння, в близького йому виду клена сріблястого (Acer saccharinum) зубців як правило 5 і вони набагато глибше порізані). Верхня частина аркуша світло-жовта, нижня бліда. Черешки зазвичай червоні, так само як і нирки. Восени листя стає яскраво-червоними.
Кора гладка, варіює від сіро-коричневого до білого кольору, з віком темніє і покривається тріщинами. Гілочки схожі з гілочками клена сріблястого - червоні, з V-подібними листовими рубцями, тільки у клена сріблястого на зламі вони неприємно пахнуть. На багатьох гілочках є карликові пагони.
Нирки тупі, неопушені, від червоного до сірувато-коричневого кольору, в зимовий час добре видно на відстані.
Жіночі квітки
Квітки різностатеві (хоча чоловічі і жіночі квітки розташовані на одному дереві). Жіночі насіннєві квітки яскраво-червоні, кожен з п'ятьма пелюстками і п'ятьма чашолистки, зібраними в кисть. Чоловічі квітки являють собою лише жовті тичинки, що виступають з карликових гілочок на гілці. У молодих дерев можуть бути присутніми квітки тільки однієї статі. Цвітіння починається ранньою весною, до появи листя.
Плід представляє собою крилатку, колірна гамма якої варіює між червоним, жовтим і коричневим кольорами. Крилатки 15-25 мм завдовжки, з'являються парами під кутом в 50-60 градусів.
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...
XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося.
Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.
Поет схвильовано писав про державну мову України:
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
Наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.
Листопадне дерево середніх розмірів, 9-28 м заввишки і діаметром стовбура до 1,6 м. Хоча клен червоний досить легко ідентифікується, він володіє досить широкими морфологічними характеристиками, більш ніж будь-який інший клен Північної Америки. Найпростіший б розпізнавання даного виду - це форма листя.
Як і в інших представників даного роду, листя клена червоного розташовані супротивно і в зимовий час опадають. Листки прості, 5-10 см завдовжки, дланевидного з трьома-п'ятьма однакової ширини зубчастими лопатями неправильної форми (для порівняння, в близького йому виду клена сріблястого (Acer saccharinum) зубців як правило 5 і вони набагато глибше порізані). Верхня частина аркуша світло-жовта, нижня бліда. Черешки зазвичай червоні, так само як і нирки. Восени листя стає яскраво-червоними.
Кора гладка, варіює від сіро-коричневого до білого кольору, з віком темніє і покривається тріщинами. Гілочки схожі з гілочками клена сріблястого - червоні, з V-подібними листовими рубцями, тільки у клена сріблястого на зламі вони неприємно пахнуть. На багатьох гілочках є карликові пагони.
Нирки тупі, неопушені, від червоного до сірувато-коричневого кольору, в зимовий час добре видно на відстані.
Жіночі квітки
Квітки різностатеві (хоча чоловічі і жіночі квітки розташовані на одному дереві). Жіночі насіннєві квітки яскраво-червоні, кожен з п'ятьма пелюстками і п'ятьма чашолистки, зібраними в кисть. Чоловічі квітки являють собою лише жовті тичинки, що виступають з карликових гілочок на гілці. У молодих дерев можуть бути присутніми квітки тільки однієї статі. Цвітіння починається ранньою весною, до появи листя.
Плід представляє собою крилатку, колірна гамма якої варіює між червоним, жовтим і коричневим кольорами. Крилатки 15-25 мм завдовжки, з'являються парами під кутом в 50-60 градусів.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...
XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося.
Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.
Поет схвильовано писав про державну мову України:
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
Наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.