Записати речення, визначити сполучники. Визначити види сполучників за будовою, походженням.
1. Верби сплакували листям, і золоті сльози гнало за водою (Г. Тютюнник). 2. Дерево стояло ще голе, однак на віттях його вже починалось пташине життя (Ю. Бездик). 3. То пронесеться над болотом чайка, то промайне бистрий чибіс і грудкою впаде в ситу землю (А. Шиян). 4. Ранок такий-то тихий та ясний видався: ні вітерець не війне, ні хмарка не збіжиться (Марко Вовчок). 5. Або глибина відзначається, або зелене жабуриння укрило чисте дно (Панас Мирний).​

Будь-яка сім’я має свої власні традиції , які шануються і дотримуються з покоління в покоління. Моя сім’я також має цілий ряд звичаїв , які дуже душевні , красиві і цікаві.У числі таких традицій – щовечірнє чаювання . На жаль , темпи сьогоднішнього життя не дозволяють нашій сім’ї збиратися всім разом на вечерю , і кожен , хто повертається з роботи або навчання , може поїсти у своєму власному режимі. Але яким би пізнім ні був час для загального збору сімейства , чаювання ніколи не скасовується .Ми збираємося на кухні , зручно розташувавшись на м’якому куточку. А на столі , м’яко освітленому лампою під квітчастим абажуром , розставляються звичний чайний сервіз. Поширюється аромат усіма нами улюбленого гарячого чаю , у вазочках розкладаються спокусливі солодощі. По неділях на кухонному столі царює здобний пиріг.Неспішно попиваючи чай , ми ділимося своїми враженнями про минулий день , слухаємо поради старших , насолоджуємося смаком і тишею умиротворення . Я дуже люблю такі вечори . Це світло , теплота і затишок немов обгороджують від складнощів нинішньої життя.Ще однією улюбленою моєю традицією є походи на природу в день Восьмого березня. Складно сказати , з яких пір в нашій родині існує такий звичай . Але день цей обраний не випадково. Початок березня – період найкапризнішої погоди , і цей день завжди непередбачуваний. Щороку дуже весело і хвилююче чекати , чи піде у цей день мокрий сніжок , прогляне Чи крізь голі гілки дерев несміливе сонечко , або природа пригрозить нам поривчастим і пронизливим вітром .Проте , це зовсім не перешкода для прогулянки на свіжому повітрі , і після ситного і смачного сніданку , привітання жінок і вручення красивих і приємних подарунків ми незмінно вирушаємо за місто , щоб насолодитися  якпробуджується від зимового сну природа , побачити перші весняні прояви .У лісі ми намагаємося більше рухатися , щоб не замерзнути. Якщо ще лежить сніг , катаємося на бігових лижах , якщо земля вже суха , граємо в м’яч або інші рухливі ігри . Потім ми п’ємо чай або кавуз великого термоса і підкріплюємося захопленими з дому бутербродами.Це прекрасна традиція , яку наша сім’я дотримується неухильно. Приємно , що у нас ніколи не виникає питання , як провести Міжнародний Жіноче свято , і всі ми в цей день нескінченно щасливі.

Нинішній освічений і всезнаючий аматор мандрівок добре знає цей острів. Будучи найбільшим і наймальовничішим на Дніпрі, він перетворився останнім часом на справжню «Мек­ку» туризму. Кожен, хто подорожує Дніпром-Славутою, кон­че ступає на цю предковічну землю. І взагалі всі, хто приїздить до запорізького краю, прагнуть неодмінно відвідати легендар­ну Хортицю. Хортиця — кровна братаниця Дніпра. Скільки несе свої води Дніпро-Славутич, стільки й височить посеред його розло­гого плину закучугурений крислатими дубами кам’яний ост­рів, що, немов гігантський старезний вітрильник, тихо пливе у вічність, Хортиця в сльотаву днину — сувора і хмурна, за со­нячної погоди — велична і чарівна. Острів — справжнє буйство ландшафту. Утворюючи його, природа довго не роздумувала — нагромадила бескиддя граніт­них скель, залила низинні місця водою, кинула деінде віхті зелені — і вийшло диво. Мальовнича краса острова зберегла­ся і до наших днів. Хортиця — свідок подій сивої давнини. На крутих берегах острова зупинялися вої київських князів Олега, Ігоря, Свя­тослава, Володимира. Пізніше тут таборилася Запорозька Січ, майоріли козацькі корогви. Під одним із дубів козаки писали політичний вердикт — лист турецькому султанові. До наших днів дійшли козацькі назви окремих скель та яруг. «Найстійкіша» — Чорна скеля. Навіть за найясніших днів не освітлюється сонцем цей похмурий стрімчак. За пере­казом, саме на Чорній скелі 972 року загинув у нерівному бою князь Святослав. На Чорному бескиді в’юниться Зміїна печера, що являє со­бою природне урвище глибиною до чотирьох і шириною до од­ного метра. Переказують, що тут запорозькі козаки ховали вій­ськову казну. Довкруж Хортиці чимало напівзатоплених скель-острів-ців. Одна зі скель називається Запорозька миска. Це справ­ді дивовижне творіння природи — виїмка діаметром півтора і глибиною близько метра, схожа на посудину. З покоління в покоління дніпровські лоцмани передавали легенду про те, що в спекотні дні козаки варили тут галушки завбільшки з кулак. Неподалік від острова, на околиці села Верхня Хортиця росте славетний сімсотрічний дуб. Розповідають, що під ду­бом стояв зі своїм військом Богдан Хмельницький, коли 1648 року йшов на Жовті води. Нині унікальна пам’ятка природи під охороною закону.