Записати речення, визначте СПР з кількома підрядними, з`ясуйте вид підрядності. Накресліть схеми. 1). Скільки б не судилося страждати,
Все одно благословлю завжди
День, коли мене родила мати
Для життя, для щастя, для біди. ( В. Симоненко).
2).Спільність мови та звичаїв завжди була тими вузлами, які зв`язували наш народ , коли він був штучно поділений державними кордонами. 3). Ми дивились довго, як хмаринка тане, як синіє небо, як колише вітер струни павутинь. 4). Коли ми йшли удвох з тобою вузькою стежкою по полю, я гладив золоте колосся , як гладить милому волосся щаслива, ніжна наречена. 5). І хоч на світі сторони чотири, я тут живу, бо я свій край люблю.
6). Понеси мене на крилах, радосте моя, де на пагорбах і схилах сонця течія, де стоять в обновах білих, в чистому вбранні рідні хати,білі хати з хмелем при вікні. ( В. Симоненко ).
Скажу відверто, мені довподоби Новий рік, що спокушає своїми мандаринками, подарунками, малюванням морозних візерунків. Цьогоріч не радію сильно, що пов'язано з відсутністю снігу. Надворі досить холодно, так що я палю у грубці. Як не крути, а свято наближається. Я чекатиму його, хоч би довго довелося чекати.
У Києві дітлахи ліплять снігову бабу, мов ніколи раніше цього не робили. Так вони чекали на сніг. Я святкуватиму вдома у сімейному колі, про що повідомила друзів заздалегідь.
На Новий рік є можливість перепочити від навчання, яке вже трохи набридло. Проте я не розслабляюся, бо необхідно опрацювати навчальний матеріал наступного семестру. Відсвяткую так, щоб була користь і радість.
Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом.
Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета.
Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".