З самого дитинства ми знаємо, що у світі існують дві непримеренні сили – добро і зло. Що ж несуть у собі ці дві сили? Добро – це світла, сонячна сторона нашого буття, що пов’язана зі справедливістю, миром, коханням та злагодою. Зло – це бік темряви, де володарює обман та жорстокість, єгоїзм та зрада.
Але чи завжди добро, навіть у наш час, йде на благо людині? Стається так, що і добро може перетворитись на зло. Можна привести такий приклад: друг дав списати домашнє завдання однокласникові. Що у цьому страшного? Нічого, якщо не брати до уваги той факт, що однокласник не отримав жодних знань.
Цей одвічний двобій відбувається не тільки у сучасному світі, а й на сторінках творів видатних авторів, адже кожен із нас хоч раз замислювався над питання добра і зла. Так, у творі П. Мирного «Хіба ревуть воли...» ми бачимо роздвоєність Чіпки Варениченка, що стоїть перед вибором між добром і злом. І стається так, що на певному етапі його життя, ці дві непримиренні сили знаходять у ньому поєднання: вдень він працює, а вночі з товаришами знову ступає на злочинну стежку.
Сучасний світ повний як добра, так і зла. Проте я вірю, що в душі кожного із нас, все ж таки добро переможе над злом. Якщо кожна людина перед тим, як діяти задумається, чи благою буде ця дія, навіть якщо вона продиктована самими добрими мотивами.
Я живу у великому місті, але в невеликому будинку (лише два поверхи), із садом у дворі. Правда, в нашому саду лише одна яблуня, два вишневих дерева, на трьох недавно з'явилися сливи й ще тільки набирає сил юний горіх. Зате просто перед вікнами піднімаються два величезні каштани. Батьки кажуть, що їм понад 90 років. Колись, до війни, їх було три. Але в один, середній з ряду, потрапив осколок снаряда, однак він утримався, не впав, хоча надломився. Його мої дід і бабуся довго називали інвалідом Вітчизняної війни. Він навіть цвісти ще намагався, але все-таки став засихати. І дуб довелося спиляти. А два продовжують жити й навесні своїми чудовими квітучими білими свічками прикрашають наш двір і навіть вулицю — таких більше ні в кого на вулиці немає. Коли я за кого-небудь перший раз у гості й пояснюю, як мене знайти, я обов'язково кажу: «У дворі ви побачите два величезних каштани». Це орієнтир більш точний, ніж навіть номер будинку.
Плоди цих дерев — їжачки, усередині яких ховаються блискучі коричневі кульки. І ці кульки дуже корисні як ліки. Сусіди збирають їх і готують собі цілющі настоянки від болів у суглобах. А діти з задоволенням використовують для різних виробів.
З самого дитинства ми знаємо, що у світі існують дві непримеренні сили – добро і зло. Що ж несуть у собі ці дві сили? Добро – це світла, сонячна сторона нашого буття, що пов’язана зі справедливістю, миром, коханням та злагодою. Зло – це бік темряви, де володарює обман та жорстокість, єгоїзм та зрада.
Але чи завжди добро, навіть у наш час, йде на благо людині? Стається так, що і добро може перетворитись на зло. Можна привести такий приклад: друг дав списати домашнє завдання однокласникові. Що у цьому страшного? Нічого, якщо не брати до уваги той факт, що однокласник не отримав жодних знань.
Цей одвічний двобій відбувається не тільки у сучасному світі, а й на сторінках творів видатних авторів, адже кожен із нас хоч раз замислювався над питання добра і зла. Так, у творі П. Мирного «Хіба ревуть воли...» ми бачимо роздвоєність Чіпки Варениченка, що стоїть перед вибором між добром і злом. І стається так, що на певному етапі його життя, ці дві непримиренні сили знаходять у ньому поєднання: вдень він працює, а вночі з товаришами знову ступає на злочинну стежку.
Сучасний світ повний як добра, так і зла. Проте я вірю, що в душі кожного із нас, все ж таки добро переможе над злом. Якщо кожна людина перед тим, як діяти задумається, чи благою буде ця дія, навіть якщо вона продиктована самими добрими мотивами.
Объяснение:
Плоди цих дерев — їжачки, усередині яких ховаються блискучі коричневі кульки. І ці кульки дуже корисні як ліки. Сусіди збирають їх і готують собі цілющі настоянки від болів у суглобах. А діти з задоволенням використовують для різних виробів.