Використовують хлопці, цей діалог неможливо читати без сміху.змальовуючи «хатню війну», письменник більше ста років зачитуються наші співвітчизники цікавими художніми творами і. нечуя-левицького. одним з найкращих з них вважається повість «кайдашева сім’я». цей твір не схожий не тільки на будь-який інший твір самого письменника, а й на будь-який твір в українській літературі. «кайдашева сім’я» – це вершина гумористичного таланту великого митця художнього українського слова.читаючи повість, майже одразу стає зрозуміло, що сміх, який викликає ця повість, дуже різноманітний – сатирично-знищувальний, дошкульний, печальний, сумний, ліричний, безтурботний, жартівливий або доброзичливий – в залежності від того, про кого в цей час веде свою оповідь автор.якщо характеризувати засоби комічного в повісті «кайдашева сім’я» і. нечуя-левицького, в першу чергу треба звернути увагу на манеру мовлення автора. змальовуючи «хатню війну», письменник використовує незвичайно оригінальний метод створення ефекту комізму. він навмисне вдається контрастному порівнянню жалюгідного змісту зображуваного і пафосного, «високого» стилю оповіді. наприклад, чергову сварку в родині кайдашів і. нечуй-левицький малює в стилі героїчного народного епосу: «не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала мотря з карпом з своєї хати до тину. не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока кайдашиха…».уся повість побудована на комічних ситуаціях, які виникають у родині кайдашів. письменник у гумористичній формі розглядає одвічні проблеми стосунків між членами родини, стосунків між дітьми і батьками, причому про такі стосунки українським народом було складено немало анекдотів. саме тому у читачів викликають щирий сміх мотря і маруся, які цілий день сидять у неприбраній хаті, б’ють кухлики і горщики, не менш смішно виглядає і старий кайдаш, який регулярно відвідує церкву, по п’ятницях поститься, але ніколи не оминає шинка.досить часто добродушний сміх і. нечуя-левицького переходить у сатиричне висміювання подій, відображених у творі. сміх письменника гармонійно поєднується з легким сумом і почуттям теплоти до селян. крізь недоладні і смішні вчинки членів кайдашевої родини, які ворогують за все, що у них є, проглядає трагедія більшості тогочасних селян, які опинилися у скрутному становищі після відміни кріпосницького права. у письменника гумор, притаманний нашим співвітчизникам, переходить у категор у повісті «кайдашева сім’я» і. нечуя-левицького майстерно передане живе мовлення українців, їх гострий і лукавий гумор, і зроблено це настільки майстерно, що у кожного, хто читав цю повість, виникає враження присутності при сварках та бійках кайдашевої родини. за минулі 120 років чимало поколінь українців читали цю повість, знаходили для себе щось смішне і знайоме, сміялися над героями твору. і сміялися читачі не тільки над кайдашами, а й трошки над собою, що зайвий раз підтверджує надзвичайний ію «сміх скрізь сльози» і обертається сумною стороною.і. нечуй-левицький бездоганно знав народну українську мову і це знання дало йому можливість написати твір багатою на жарти, комічні репліки, дотепи і порівняння мовою селян, ввести у оповідь гострі, влучні слова, народні прислів’я і образні приказки. усіх героїв повісті автор наділив образним мисленням, що теж характерно для наших співвітчизників. наприклад, вже на початку твору ми бачимо яскравий діалог між лавріном і карпом, в якому йде мова про дівчат. завдяки порівнянням, які гумористичний і художній талант видатного українського письменника і. нечуя-левицького.
Київ - місто великих можливостей. Кажуть, що найбільшого успіху досягають не корінні мешканці столиці а приїжджі, особливо вихідці із села. І це справді так: я особисто знаю п'ятьох друзів моїх батьків, що живуть у Києві, хоча народилися у селах та невеличких містечках. Зараз вони живуть дуже добре, тому можна сказати, що вони досягли успіху. Один з них викладає у Київському університеті, троє стали підприємцями, а ще одна мамина подруга - художниця, вона часто бере участь у виставках, її картини у багатьох галереях висять.
У всіх ціх людей є спільні риси: вони завжди були дуже цільоспямованими, а ще були готові багато працювати, щоб досягти своєї мети. Я вважаю, що це і допомагало їм добиватися успіху там, де інші опускали руки. Мабуть, не в останню чергу ці риси характеру виховалися у них, коли вони жили у селі.
Коли друзі батьків приїзджали до нас у гості, я чув їхні спогади про дитячі роки і зробив кілька висновків. Коли дитина росте у селі, вона вирастає більш самостійною та працьовитою. Це й не дивно: крім шкільних завдань, у сільського хлопчика та дівчинки є багато обов'язків: поратися у городі, годувати худобу, тощо. У селі навіть діти працюють по-справжньому, інакше ніяк. Тому вони змалку знають слово "треба", розуміють, звідки береться їжа, що вони ідять та гроші на речі, якими вони користуються. І це іде дітям на користь.
Слухаючи спогади татова друга Миколи Івановича, що тепер викладає вищу математику у університеті, я запам'ятав один цікавий випадок з його дитинства. Коли йому було десять років, тато показав йому на порося і сказав: "Оце, синку, твій майбутній велосипед. Ось вигодуєш свинку - купимо." І десятирічний хлопчик дуже відповідально ставився до свого обов'язку піклуватися про свій "велосипед": кілька раз на день годував порося, убирав у його закуті. Тато виконав обіцянку, і хлопчикові купили велосипед - на гроші з продажу тої свині. Пройшло багато років, хлопчик виріс, але працьовитість, терпіння та здоровий прагматизм залишилися. Як на мене, це домогло йому у подальшому житті, коли він вже вчився у Києві і мав сам про себе піклуватися.
Мабуть, самостійність є спільною рисою усіх вихідців з села. Коли юнаки та дівчата пріїздять вчитися, вони знають, що тато з мамою далеко і не потурбуються про них, що все треба робити самим і розраховувати тільки на себе. Навіть не знаю, чи є серед таких молодих людей з села інфантильні люди, такі, що не вміють приготувати їжу, прибрати за собою або розрахувати бюджет так, хоб хватило на життя. А от ось серед городян таких доволі багато.
Тому й не дивно, що молодіж з села досягає успіху у Києві, попре всі перешкоди, що їм доводиться долати. Адже вони вже загартовані життям і мають риси характеру, що їм до у цьому.
У всіх ціх людей є спільні риси: вони завжди були дуже цільоспямованими, а ще були готові багато працювати, щоб досягти своєї мети. Я вважаю, що це і допомагало їм добиватися успіху там, де інші опускали руки. Мабуть, не в останню чергу ці риси характеру виховалися у них, коли вони жили у селі.
Коли друзі батьків приїзджали до нас у гості, я чув їхні спогади про дитячі роки і зробив кілька висновків. Коли дитина росте у селі, вона вирастає більш самостійною та працьовитою. Це й не дивно: крім шкільних завдань, у сільського хлопчика та дівчинки є багато обов'язків: поратися у городі, годувати худобу, тощо. У селі навіть діти працюють по-справжньому, інакше ніяк. Тому вони змалку знають слово "треба", розуміють, звідки береться їжа, що вони ідять та гроші на речі, якими вони користуються. І це іде дітям на користь.
Слухаючи спогади татова друга Миколи Івановича, що тепер викладає вищу математику у університеті, я запам'ятав один цікавий випадок з його дитинства. Коли йому було десять років, тато показав йому на порося і сказав: "Оце, синку, твій майбутній велосипед. Ось вигодуєш свинку - купимо." І десятирічний хлопчик дуже відповідально ставився до свого обов'язку піклуватися про свій "велосипед": кілька раз на день годував порося, убирав у його закуті. Тато виконав обіцянку, і хлопчикові купили велосипед - на гроші з продажу тої свині. Пройшло багато років, хлопчик виріс, але працьовитість, терпіння та здоровий прагматизм залишилися. Як на мене, це домогло йому у подальшому житті, коли він вже вчився у Києві і мав сам про себе піклуватися.
Мабуть, самостійність є спільною рисою усіх вихідців з села. Коли юнаки та дівчата пріїздять вчитися, вони знають, що тато з мамою далеко і не потурбуються про них, що все треба робити самим і розраховувати тільки на себе. Навіть не знаю, чи є серед таких молодих людей з села інфантильні люди, такі, що не вміють приготувати їжу, прибрати за собою або розрахувати бюджет так, хоб хватило на життя. А от ось серед городян таких доволі багато.
Тому й не дивно, що молодіж з села досягає успіху у Києві, попре всі перешкоди, що їм доводиться долати. Адже вони вже загартовані життям і мають риси характеру, що їм до у цьому.