Кажуть, що оселя відбиває характер та смаки свого володаря. Так і традиційне народне житло відображає світогляд та уклад життя цілого народу. Українська хата – то маленький всесвіт, в якому жили та частиною якого відчували себе наші предки.Типова українська хата – то одноповерхова будівля з солом’яним дахом, білими стінами та вікнами зі ставнями. Стіни хати ретельно обмазували глиною та білили. Часто стіни фарбували у різні символічні кольори та розмальовували. Так вони й стояли – наче чепурне біленьке диво між деревами, обсаджена соняшниками та калиною. Навколо хати був двір — господарські споруди, город, сад, відгороджені тином.Головним елементом інтер’єру української хати була піч, що стояла навпроти дверей. До печі ставилися з особливою пошаною – як до годувальниці та берегині. Її також розписували, переважно рослинними та геометричними орнаментами, фігурками птахів та тварин. Малюнки, якими прикрашали хату, несли важливе символічне значення та мали оберігати від нещасть та нечистої сили.У кожній українській хаті обов’язково був червоний куток, в якому розташовували ікони, прикрашені вишитими рушниками, вінками з квітів тощо. У хаті стояли лави, прикрашені килимами, скриня, колиска для маляти, ближче до дверей – полиці для посуду та хлібу. По всій хаті в потрібних місцях розвішували обереги, зілля та амулети, що мали захищати оселю та її мешканців.Українська хата – невід’ємна частина культури нашого народу. Вона є матеріальним втіленням уявлень та вірувань українців, укладу їхнього життя, побуту та взірцем естетичних вподобань. Хату завжди тримали у бездоганній чистоті, а дверей ніколи не замикали. Красу біленької української хати оспівували поети та зображували художники різних часів, наприклад, Тарас Шевченко, Архип Куїнджі.
"Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі", - пише поетка сучасності Ліна Василівна Костенко. Свій перший вірш я написав про Україну. В ньому я возвеличив незламність і волелюбність українців, описав гори, ріки і полонини. Він ще не такий досконалий, але написаний від щирого серця. Далі я почав писати вірші різножанрові. Про що б я не писав - природу, тварин, людей, світ - я зрозумів, що вся поезія оповита серпанком загадковості. Вірш є прикладом майстерності, яка досягається завдяки великому таланту та непосильній праці, самовдосконаленню. Для мене поезія - наче ковток свіжого повітря, друге дихання. Коли я вперше прочитав вірші Ліни Костенко, я був приємно вражений силою її таланту, адже кожен рядок написаний серцем. Я хотів би стати відомим письменником у майбутньому, щоб бути істинним сином свого народу, може, навіть, послідовником Ліни Василівни. Я осмислюватиму все, що накопичено й вистраждано століттями несвободи, боротьби, перемог і поразок, щоб нічого не розгубити в нелегкій дорозі в майбутнє тисячоліття. Мені байдуже, чи стану я популярним поетом, головне - ніколи не зважати на кон'юнктуру і писати найчесніші, найбезстрашніші поетичні твори.
Далі я почав писати вірші різножанрові. Про що б я не писав - природу, тварин, людей, світ - я зрозумів, що вся поезія оповита серпанком загадковості. Вірш є прикладом майстерності, яка досягається завдяки великому таланту та непосильній праці, самовдосконаленню.
Для мене поезія - наче ковток свіжого повітря, друге дихання. Коли я вперше прочитав вірші Ліни Костенко, я був приємно вражений силою її таланту, адже кожен рядок написаний серцем.
Я хотів би стати відомим письменником у майбутньому, щоб бути істинним сином свого народу, може, навіть, послідовником Ліни Василівни. Я осмислюватиму все, що накопичено й вистраждано століттями несвободи, боротьби, перемог і поразок, щоб нічого не розгубити в нелегкій дорозі в майбутнє тисячоліття. Мені байдуже, чи стану я популярним поетом, головне - ніколи не зважати на кон'юнктуру і писати найчесніші, найбезстрашніші поетичні твори.