Читаючи вiрш "Заповiт", який був написаний великим Кобзарем, починаєш розумiти, як поет ставився до своєï батькiвщини, як переживав за ïï сучасне i сподiвався на краще майбутнє. Саме такий твiр мiг з'явитися тодi, коли поет вiдчував себе смертельно хворим. Кожна людина, яка проходить шлях через очищення хворобою або навiть смертю, ставить перед собою питання: що залишиться пiсля мене? Як будуть згадувати нащадки моє надбання, чи знадобляться моï думки, мрiï поколiнню прийдешньому? В багатьох своïх творах поет закликав землякiв боротися за волю, рiдну Украïну, але саме в цьому вiршi слова автора звучать полум'яним гаслом: "Поховайте та вставайте..." Нове життя уособлюється з новою вiльною сiм'єю, з братерськими почуттями i свiтлим майбутнiм украïнського народу. Але спочатку потрiбно всiм встати на боротьбу за вiльне життя плiч-о-плiч: "Кайдани порвiте i вражою злою кров'ю волю окропiте".
А далi iнтонацiя поета змiнюється i стає печальною, тому що вiн прохає згадувати його в цiй вiльнiй сiм'ï "незлим тихим словом".
Поет з любов'ю описує навiть те мiсце, де хотiв би бути похованим. Рiдний Днiпро був згаданий невипадково, бо скiльки дум прийшло до Шевченка, коли поряд "Реве та стогне Днiпр широкий...". Сумно i страшно автору за рiдну Украïну, де злиднi i бiднiсть спiвiснують з яскравою красою батькiвщини.
Але поет змiг перемогти свою хворобу i продовжити творити далi. Твiр назавжди залишився в серцi украïнського народу, а до того ж став народною пiснею. Мине ще багато рокiв до того часу, коли здiйсняться мрiï автора щодо вiльноï неньки Украïни. Багато письменникiв i поетiв будуть очiкувати на цю годину. Скiльки творчоï iнтелiгенцiï буде зiслано та розстрiляно тiльки за те, що писали i проголошували думки про незалежну Украïну! Але цей час настав. Зараз Украïна - вiльна й незалежна, здiйснилися мрiï Т. Шевченка. А народ вшановує пам'ять Кобзаря, згадує його добрим словом, навчає сучасне поколiння любити й оберiгати все те, що не змiг побачити оновленим наш прославлений поет. Будемо вiрнi пам'ятi поета, згадуймо про тi часи, коли вiн мрiяв i заповiдав нам бути однiєю вiльною великою родиною.
Читаючи вiрш "Заповiт", який був написаний великим Кобзарем, починаєш розумiти, як поет ставився до своєï батькiвщини, як переживав за ïï сучасне i сподiвався на краще майбутнє. Саме такий твiр мiг з'явитися тодi, коли поет вiдчував себе смертельно хворим. Кожна людина, яка проходить шлях через очищення хворобою або навiть смертю, ставить перед собою питання: що залишиться пiсля мене? Як будуть згадувати нащадки моє надбання, чи знадобляться моï думки, мрiï поколiнню прийдешньому? В багатьох своïх творах поет закликав землякiв боротися за волю, рiдну Украïну, але саме в цьому вiршi слова автора звучать полум'яним гаслом: "Поховайте та вставайте..." Нове життя уособлюється з новою вiльною сiм'єю, з братерськими почуттями i свiтлим майбутнiм украïнського народу. Але спочатку потрiбно всiм встати на боротьбу за вiльне життя плiч-о-плiч: "Кайдани порвiте i вражою злою кров'ю волю окропiте".
А далi iнтонацiя поета змiнюється i стає печальною, тому що вiн прохає згадувати його в цiй вiльнiй сiм'ï "незлим тихим словом".
Поет з любов'ю описує навiть те мiсце, де хотiв би бути похованим. Рiдний Днiпро був згаданий невипадково, бо скiльки дум прийшло до Шевченка, коли поряд "Реве та стогне Днiпр широкий...". Сумно i страшно автору за рiдну Украïну, де злиднi i бiднiсть спiвiснують з яскравою красою батькiвщини.
Але поет змiг перемогти свою хворобу i продовжити творити далi. Твiр назавжди залишився в серцi украïнського народу, а до того ж став народною пiснею. Мине ще багато рокiв до того часу, коли здiйсняться мрiï автора щодо вiльноï неньки Украïни. Багато письменникiв i поетiв будуть очiкувати на цю годину. Скiльки творчоï iнтелiгенцiï буде зiслано та розстрiляно тiльки за те, що писали i проголошували думки про незалежну Украïну! Але цей час настав. Зараз Украïна - вiльна й незалежна, здiйснилися мрiï Т. Шевченка. А народ вшановує пам'ять Кобзаря, згадує його добрим словом, навчає сучасне поколiння любити й оберiгати все те, що не змiг побачити оновленим наш прославлений поет. Будемо вiрнi пам'ятi поета, згадуймо про тi часи, коли вiн мрiяв i заповiдав нам бути однiєю вiльною великою родиною.
Объяснение:
1. Остапові соромно згадувати про свій вчинок.
соромно згадувати — складений дієслівний присудок, який складається з інфінітива згадувати та присудкового прислівника соромно.
2. Друзі мусять допомагати один одному.
мусять допомагати — складений дієслівний присудок, який складається з інфінітива допомагати та дієслова зі значенням дії мусять.
3. Карпати були колискою поетеси.
були колискою — складений іменний присудок. Іменною частиною складеного присудка виступає іменник колискою, а зв'язкою — дієслово були.
4. Човен відплив, й Оксана залишилася на березі одна.
залишилася одна — складений іменний присудок. Іменною частиною є числівник одна, зв'язкою — дієслово залишилася.