1 Відокремлення узгоджених означень, виражених дієприкметниковими і прикметниковими зворотами, а також одиничними дієприкметниками і прикметниками, залежить від їхнього місця в реченні щодо іменника, якому вони підпорядковуються, а також інформативного навантаження основного члена відокремленого звороту. 1. Відокремлюються поширені постпозитивні узгоджені означення (дієприкметникові і прикметникові звороти) , близькі за значенням до підрядних означальних речень. Вони містять додаткове повідомлення про предмет, виражений означуваним словом — іменником, характеризують його: «Новий п'ятиповерховий будинокінституту, обкладений білою керамічною плиткою, світлою примарою випливав з туману»
Вишивка є одним iз найулюбленiших i найпоширенiших видiв
рукодiлля. За старих часiв на Русi всi жiнки володiли цим мистецтвом.
Вишивка була пов'язана зi стародавнiми звичаями й обрядами
украïнського селянства. За до голки й рiзних ниток
украïнськi жiнки перетворювали просту тканину на витвiр мистецтва.
Дiвчинка восьмилiтнього вiку починала готувати собi придане i до п'ятнадцяти-
шiстнадцяти рокiв повинна була мати святковий i буденний одяг,
скатертини, рушники, яких мало б вистачити на декiлька рокiв. Готували
рушники, якими одаровували на весiллi рiдню жениха й почесних гостей.
Перед весiллям улаштовували виставку виробiв, а за ïхньою кiлькiстю
та якiстю визначали майстернiсть i працьовитiсть нареченоï.
Мистецтво вишивання має багатовiкову iсторiю. У давнi часи, коли
люди жили роз'єднано, кожен народ, а iнодi й невелике селище мали
своï особливостi у вишивцi й iнших видах народноï творчостi .
З поколiння в поколiння майстринi вiдпрацьовували й полiпшували узори й
кольорову гаму, створювали зразки вишивки з характерними нацiональними
рисами.
Сучасну вишивку можна використовувати для прикрашання дитячого й
жiночого одягу, а також побутових речей: завiс на вiкна, серветок,
наволочок, килимкiв i панно, рушникiв, фартухiв, сумок, сувенiрiв тощо.
Отже, вишивка це мистецтво прикрашати тканину. Протягом столiть
вишивальницi експериментували з вiдповiдними матерiалами, розвиваючи й
удосконалюючи своє мистецтво, черпаючи натхнення в навколишньому
свiтi, у мистецтвi, в орнаментах iнших часiв i культур. Вишивку
використовували для багатьох цiлей: щоб увiчнити пам'ять про подiï
приватного або суспiльного життя, для висловлення рiзних полiтичних або
духовних iдей, щоб продемонструвати статус, розповiсти яку-не-будь
iсторiю або прославити красу природи. Є в Украïнi символи, у
яких вишивка вiдiграє важливу роль. Наприклад, вишитий рушник в
Украïнi здавна неодмiнний
Атрибут традицiйних народних свят. Важливi подiï в життi народу
нiколи не обходилися без рушникiв. Вишитий рушник завжди був знаком
гостинностi, на ньому пiдносили дорогим гостям хлiб-сiль; на рушниках
приймали новонароджених, а також проводжали людину в останню путь. Пiд
час будiвництва нового дому рушниками пiднiмали сволок, а потiм дарували
ïх будiвельникам. Без рушникiв не обходилось i весiлля. Рушник, на
який ставали молодята, був запорукою вiрностi. Рушником зв'язували руки
нареченим, бажаючи ïм щасливоï й мiцноï сiм'ï.
Останнiм часом усе частiше можна побачити людей в украïнських
сорочках ïх одягають у днi релiгiйних i нацiональних свят, на
науковi конференцiï та громадськi зiбрання. Певне, сучаснi
украïнцi iнтуïтивно вiдчувають, що ïм бракує
таємних символiв, якi гармонiзують життя.
Змiнюються часи. Змiнюються поколiння, ïхнi уподобання та погляди.
Змiнюються одяг i прикраси. Але залишаються вiковiчнi традицiï, якi
єднають нас iз нашими пращурами. Серед них i традицiï,
пов'язанi з вишивкою. Цi традицiï є iсторiєю нашоï
краïни, iсторiєю окремоï родини, iсторiєю
кожноï людини. Тож збережiмо цей скарб, щоб передати його наступним
поколiнням.