Запишіть вислови у формі римованих рядків. Визначте, які слова-символи, що характеризують мову, використано в них.

1. Мова — народу берегиня, перлина, скарб його життя. І рідне

слово — це святиня, незламна сила майбуття. (К. Линдюк) 2. Я від

колиски чую рідну мову, вона мені веселкою бринить, в ній гомін

буйнолистої діброви, закутаної в сивину століть. (О. Деркач) 3. Мово

рідна! Ти — вода у спеку, без якої по життю не йти, не злетіти в по-

дорож далеку, не втоптати стежки у світи. (М. Дорош) 4. О мово!

Ти — перлина із перлин, ти — спраглому жадана прохолода, ти гордо

поставала із руїн, об’єднуючи племена в народи. (Л. Мазур) 5. Любіть

красу своєї мови, звучання слів і запах слів: це квітка ніжна і чудова

широких батьківських степів. (Т. Масенко)

Підкресліть слова, на які падає логічний наголос.

Людина, живучи на землі, має найтісніший зв'язок з фізичним світом, до якого належить половиною свого двоїстого буття. тому існування кожного народу домовляються місцевістю і якостями навколишнього його природи. тому в піснях народних видно природа тих країн, де народ жив; з них можна дізнатися, якою мірою він був в зв'язку з природою і які форми приймало людське співчуття до природи. і північ, і південь, і вершини гір, і брижах морів, і всі твори різноманітних кулеметів малюються в народних піснях. пісні фіна переносять нас в низенькі хати, закидали заметами; при світлі вогнища збирається весела родина розповідати і співати; на дворі свище буря, в'ється хуртовина, далеко виють голодні вовки, а тим часом в скромному і теплом куточку ви чуєте про чудеса заморських країн, про подвиги старих героїв. шотландець співає про своїх ясних озерах, про проваллях і водоспадах, про диких ланях, жителів грампіанських гаїв 34, про смутному плюскоті морських хвиль на утесістих берега. грека ви побачите, як сидів під олів'є, на заході південного сонця, в колі доброго сімейства: в уяві його славний в підмісячної олімп 35, хвилясті шістдесят дві ключа, сперечається з кіссавом, залишаючи лежати у попелі з неймовірними легкістю кидається юнак на хребет моря, розкидає могутні руки, як весла, груди його стає кормилом; в човен звертається легке тіло. думи українські заносять нашу уяву «на степу ордінські, шляхи кіліянські»; на неозорі рівнини, випалені пожежами; погляд ваш вабить безмежність, роздолля; дихання розширюється від вільного вітру пустелі. сумні могили - залишки невідомої старовини, темні ліси, далекі степи, швидкі води. дніпр широкий, буйний вітер, «яри глібокі, байраки зелені, смутна чайка », проголошуючи« зозуля, сізокрілі орли », кречети, що летять в тумані, який упав на долину і розстелили« по степу-полю »- ось образи, які степову життя козака. пісні сімейні оточують вас / 59 /  іншими картинами: «вишневий садок», квітуча «яблуня, ставок и млинок, лугові верби, червона калина, зелена царина», над якою в'ється ластівки, «рум'ян рожа в огороді», чарівний блиск «місяця-перекроювання» , пісні солов'я, обтрушувати ранню росу з чагарників. але одними лише зображеннями не обмежується все поняття народу про природу. предмети природи, часто зустрічаються, не цікавлять народного уяви тому тільки, що очей безперестанку бачить їх. треба, щоб вони існували в повному сенсі цього слова, народ шукає в них життя, а не примар, хоче з ними повідомлятися не тільки тілесно, але й духовно. фізична природа пройнята творческою ідеєю, зігріта божественною любов'ю, одягнена в форми досконалості. кожне явище в ній не випадково, але має свій закон, що відкривається духом. у природі полягає для людини значення, стосовно його власної суті; людина бачить в навколишніх його предметах не одну грубу мляву матерію, навпаки, як би не видалено здавалося від його істоти якийсь твір рідної планети, - в людині є таємне око, яке бачить, що і груба матерія має зв'язок з духовним істотою; є таємний голос, який вказує, в чому полягає цей зв'язок. ось це свідомість духовного в тілесному і становить основу всього прекрасного в мистецтві. воно є ознака гармонії і любові, що існує між творцем і його творіннями. людина здатна любити тільки дух; тілесне саме по собі недоступно його серцю.

1) "Дума" у цьому контексті тлумачиться вже не тільки як жанр чи слово, а як символ безсмертя української нації.
2) Вірш належить до філософської лірики, бо основним мотивом поезії є роздуми ліричного героя над своєю нелегкою долею та сенсом життя.
3) Поет каже, що боротьба - це не тільки певний фізичний процес, але й те, що є зв'язком для багатьох людей, об'єднаних спільною ціллю, яка втілюється в їхньому прагненні відстоювати право на щастя. Тому моральний обов'язок кожного, розвиваючи свої найкращі риси, прагнути зробити щасливою свою долю й долю людей, що оточують тебе. 
4) Для Шевченка немає нічого ріднішого, аніж його рідна ненька Україна, тому він так ласкаво про неї говорить: "На нашій славній Україні..."
5) Твір пронизаний болісними почуттями смутку, відчаю та розпачу, які відчували молоді хлопці, прощаючись з родиною, адже не знали, чи побачать їх ще хоч раз...