На мою думку, як скромність, так і наполегливість є хорошими рисами характеру людини. Але я твердо переконана в тому, що наполегливість все ж важливіша людська якість.
По-перше, скромність інколи стає на заваді до досягнення поставлених цілей. На мою думку, скромна і непримітна людина досягатиме мети менш радикальними методами. Таким особистостям важко “йти по головах”, що в сучасному світі є важливим вмінням людини. Натомість наполегливі люди досягатимуть цілі будь-якою метою. Вони будуть стукати у всі двері, шукати нагоди, щоб вдало зарекомендувати себе. Такі особистості часто готові навіть взяти участь у, так званій, грі на виживання. Якщо вони бачать перед собою ціль, – то не зважають ні на які перешкоди. Більше того, наполегливі люди стійкі у власних переконаннях: їх важко змусити робити те, що їм не до душі. Такі особи здатні швидше приймати складні рішення. Вони миттєво зважують всі перспективи та оцінюють, чи варто тратити власні сили заради можливого результату, чи виправдають себе очікування.
По-друге, наполегливість приваблює інших людей. Завзятий, хвацький, запальний характер зразу впадає в око. Наприклад, людям з таким характером легше влаштуватись на роботу. Адже керівництво відразу помічає готовність майбутнього працівника завзято братись навіть за найскладніші завдання та стійко витримувати можливий стрес. Окрім цього, співпраця з такими людьми приносить лише задоволення, бо їхня заповзятливість не дає опустити рук і допомагає довести справу до кінця, а також часто дарує віру у власні сили усій команді.
Отож, наполегливість – провідна риса характеру сучасної особистості. Вона допомагає досягнути поставлених цілей та приваблює інших людей.
Кажуть, народ є живим, допоки живе його мова. "Мова — це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров — умре нація" (Ю. Дзерович). Тож від нас, нинішнього покоління молодих, залежить, чи не перерветься та золота нитка, що пов'язує покоління з поколінням. Саме від нас залежить, чи не будуть замулюватися криниці рідної мови. Хай біля наших криниць звучить інше слово — ми раді гостям, ми втамуємо їхню спрагу, адже українці — народ гостинний.
Та дбаймо про рідні криниці! Надзвичайна наша мова є таємницею. У ній усі тони й відтінки, усі переходи звуків від твердих до найніжніших, вони мелодійні, вишукані. Тому про чистоту їх треба дбати постійно.
Здавна відомо, що рідне слово, виплекане народом і родом, має таємничу здатність тримати людину в повноті її історичного й духовного буття. "Мова — душа кожної національності, її святощі, її національний скарб" (Іван Огієнко).
Але безмір світовий і космічний не дасться в руки безбатченкам. Тож перше слово, звернене до мами, хай стане оберегом у пам'яті, щоб нести його в собі як маленьку сполохану пташку, а коли стане тяжко — лиш відчути цю полохливу ніжність, і тоді всі труднощі стануть незначними. Воістину правдиві слова: "Рідна мова дається народові Богом, чужа — людьми, її приносять на вістрі ворожих списів" (В. Захарченко).
Знання рідної мови визначає багатство, широчінь інтелектуальних і естетичних інтересів особистості. Той, хто не знає рідної, материнської мови або цурається її, сам засуджує себе на злиденність душі, стає безбатченком. Ми пройшли тяжкий шлях приниження, нищення, і вже здавалося, що все винищено, випалено. Та на згарищі руїн раптом проривається живе українське слово, за ним тягнуться інші — і українське слово відроджується знову.
Нинішній час ми вже не називаємо відродженням, ми перейшли цей рубіж, нині ми знаходимося в стані розвитку. Тож розвиваймося самі, розвиваймо та вдосконалюймо наше найбільше багатство — нашу мову.
На мою думку, як скромність, так і наполегливість є хорошими рисами характеру людини. Але я твердо переконана в тому, що наполегливість все ж важливіша людська якість.
По-перше, скромність інколи стає на заваді до досягнення поставлених цілей. На мою думку, скромна і непримітна людина досягатиме мети менш радикальними методами. Таким особистостям важко “йти по головах”, що в сучасному світі є важливим вмінням людини. Натомість наполегливі люди досягатимуть цілі будь-якою метою. Вони будуть стукати у всі двері, шукати нагоди, щоб вдало зарекомендувати себе. Такі особистості часто готові навіть взяти участь у, так званій, грі на виживання. Якщо вони бачать перед собою ціль, – то не зважають ні на які перешкоди. Більше того, наполегливі люди стійкі у власних переконаннях: їх важко змусити робити те, що їм не до душі. Такі особи здатні швидше приймати складні рішення. Вони миттєво зважують всі перспективи та оцінюють, чи варто тратити власні сили заради можливого результату, чи виправдають себе очікування.
По-друге, наполегливість приваблює інших людей. Завзятий, хвацький, запальний характер зразу впадає в око. Наприклад, людям з таким характером легше влаштуватись на роботу. Адже керівництво відразу помічає готовність майбутнього працівника завзято братись навіть за найскладніші завдання та стійко витримувати можливий стрес. Окрім цього, співпраця з такими людьми приносить лише задоволення, бо їхня заповзятливість не дає опустити рук і допомагає довести справу до кінця, а також часто дарує віру у власні сили усій команді.
Отож, наполегливість – провідна риса характеру сучасної особистості. Вона допомагає досягнути поставлених цілей та приваблює інших людей.
Кажуть, народ є живим, допоки живе його мова. "Мова — це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров — умре нація" (Ю. Дзерович). Тож від нас, нинішнього покоління молодих, залежить, чи не перерветься та золота нитка, що пов'язує покоління з поколінням. Саме від нас залежить, чи не будуть замулюватися криниці рідної мови. Хай біля наших криниць звучить інше слово — ми раді гостям, ми втамуємо їхню спрагу, адже українці — народ гостинний.
Та дбаймо про рідні криниці! Надзвичайна наша мова є таємницею. У ній усі тони й відтінки, усі переходи звуків від твердих до найніжніших, вони мелодійні, вишукані. Тому про чистоту їх треба дбати постійно.
Здавна відомо, що рідне слово, виплекане народом і родом, має таємничу здатність тримати людину в повноті її історичного й духовного буття. "Мова — душа кожної національності, її святощі, її національний скарб" (Іван Огієнко).
Але безмір світовий і космічний не дасться в руки безбатченкам. Тож перше слово, звернене до мами, хай стане оберегом у пам'яті, щоб нести його в собі як маленьку сполохану пташку, а коли стане тяжко — лиш відчути цю полохливу ніжність, і тоді всі труднощі стануть незначними. Воістину правдиві слова: "Рідна мова дається народові Богом, чужа — людьми, її приносять на вістрі ворожих списів" (В. Захарченко).
Знання рідної мови визначає багатство, широчінь інтелектуальних і естетичних інтересів особистості. Той, хто не знає рідної, материнської мови або цурається її, сам засуджує себе на злиденність душі, стає безбатченком. Ми пройшли тяжкий шлях приниження, нищення, і вже здавалося, що все винищено, випалено. Та на згарищі руїн раптом проривається живе українське слово, за ним тягнуться інші — і українське слово відроджується знову.
Нинішній час ми вже не називаємо відродженням, ми перейшли цей рубіж, нині ми знаходимося в стані розвитку. Тож розвиваймося самі, розвиваймо та вдосконалюймо наше найбільше багатство — нашу мову.