ЗАВДАННЯ 1.Дослідження-пошук.
1. Дослідіть структурну організацію складносурядних речень. З'ясуйте, у яких
конструкціях між частинами перед сурядним сполучником кома не ставиться.
Запишіть їх. Обгрунтуйте відсутність коми.
1. Грім усе гуркоче і руда хмара лівим крилом обійма небо (М. Коцюбинський). 2.
Бджолині дзвони і пшениці полохливий лан. 3. Хто це такі і що їм потрібно? 4. За
перелазом біліла сорочка і блищали сині Тарасові очі (С. Васильченко). 5. Коли надії
безслідно розмeтались очі вже самі плачуть і на серці вовки виють (М. Коцюбинський).
6. Навкруги лунали музики і полошили нічну тишу пісні (М. Коцюбинський). 7.
Важко тривожно дихалося всім у ті похмурі дні і неспокійно минали довгі осінні ночі
(М. Коцюбинський). 8. Хто тебе образив і чому ти мовчиш? 9. Здається вітер стих і
чистий сніг сріблом засяяв під блакитним наметом неба. 10. На припічку горів трусок і
кипіло горнятко
(М. Коцюбинський). 11. Як видимо погода була сонячна і дув
холодний осінній вітер
Твір на тему: “Своє рідне своєрідне”
Українці – народ, який дуже чутливо ставиться до всього “свого”. Особливо це стосується дому – своєї маленької Батьківщини. Її люблять, нею пишаються і нікому не дадуть образити поганим словом. Але ж не всі такі. І не всі розуміють цю дивну любов. І навіть якщо говорити не тільки про любов до Батьківщини, але й просто про любов до свого. Але чому так? Чому для одних своє – це щось особливе, сокровенне, надзвичайно цінне, а для інших – це щось звичайне і буденне?
Окрім своєї маленької (або і великої, чому ні?) Батьківщини, люди часто вважають “своїми” якісь звички, знання, поради і вислови. Часто можемо чути: “О, це він від мене взяв”, або “Ти цим у свого татуся”, “Донечка пече пироги як я – завжди смачно!”. Чому нам так важливо щось присвоїти? А тому, що вважаємо це своїм надбанням, скарбом і деякою особливістю і дуже тішимось, коли знаходимо однодумців, які теж вважають щось суто своїм.
Але коли знаходимо того, хто скаже: ” А чому твоє? Я це і від Михайла чув”, “Ну і що, я теж таку колекцію в дитинстві мав, але потім віддав сусідському хлопчику”, то це дошкуляє нам, а іноді й боляче ранить. Наші цінності, наше “своє” хтось бере і отак запросто знецінює. Ми починаємо захищати “своє” і наштовхуємось на ще більшу стіну непорозуміння.
Щоб не ставалося конфліктів інтересів, непорозумінь, які іноді зовсім легко розв’язати, варто зрозуміти, що “своє” – воно тільки для нас “своє”, а для іншого воно вже “чиєсь”. Звучить дивно, але це насправді так і усвідомлюється воно десь на підсвідомості. Оце “своє”, рідне ми осмислюємо і відчуваємо не так, як хтось інший, ми вкладаємо свій сенс. Але ж не варто забувати і про “чиєсь”, бо для когось оце “чиєсь” і є “своє”. Виходить якась плутанина між “своє” і “чиєсь”. Та це лише на словах. На підсвідомому рівні ми розуміємо всі відтінки цих явищ.
Тому, коли починаємо відстоювати або нахвалювати “своє”, пам’ятаймо, що своє рідне – своєрідне.
Родовий: трьохсот сімдесяти (сімдесятьох) шести (шістьох)
Давальний: трьомстам сімдесяти (сімдесятьом) шести (шістьом)
Знахідний : триста сімдесят (сімдесятьох) шість (шістьох)
Орудний: трьомастами сімдесятьма (сімдесятьома) шістьма (шістьома)
Місцевий: на/у трьохстах сімдесяти (сімдесятьох) шести (шістьох)
Називний: чотириста вісімдесят п’ять
Родовий: чотирьохсот вісімдесяти (вісімдесятьох) п’яти (п’ятьох)
Давальний: чотирьомста́м вісімдесяти́ (вісімдесятьом) п’яти (п’ятьом)
Знахідний: чотириста вісімдесят (вісімдесятьох) п’ять (п’ятьох)
Орудний: чотирмастами вісімдесятьма (вісімдесятьома) п’ятьма (п’ятьома)
Місцевий: на/у чотирьохстах вісімдесяти (вісімдесятьох) п‘яти (п’ятьох)