Завдання 1
Поділені рискою слова перепишіть разом, окремо чи через дефіс.
пішов/би перший
немов/би на продаж
як/небудь заїду
економимо чи/мало
тільки/що прокинулась

Завдання 2
Знайдіть і виправте у реченнях помилки.
Від маленького фантазера Ясона з її дитинства у ньому хіба що лишилися блакитні очі та білявий чубчик, що стирчав также смішно й задерикувато, як і раніше. (Валентин Чемерис “Ольвія”.)
I що воно ото буває за таке iнодi з людьми, що з хорошого геройського хлопця робиться казна що, бурякова гичка… (Всеволод Нестайко “Тореадори з Васюківки”.)
Щождо інших предметів, то я дивився на них, як на кару господню, наслану нам невідомо за які гріхи. (Анатолій Дімаров “На коні й під конем”.)
Погоня таки-наздогнала їх, але Богдан, кілька разів крутнувши своїм важезним гатилом, одного вибив із сідла, другому посадив коня на круп, а решта — троє — відмовилася битись і повернула назад. (Іван Білик “Меч Арея”.)
А зрештою, завжди можна сказати, що нас затримало невеличке практичне заняття з того-ж-таки предмету… (Марина Соколян “Кодло”.)

Р.в. - двох тисяч вісімсот вісімдесят дев'яти, однієї другої, одної тисячі сімсот двадцяти, шостого;
Д.в. - двом тисячам вісімсот вісімдесят дев'яти, одній другій, одній тисячі сімсот двадцятьом, шостому;
З.в. - дві тисячі вісімсот вісімдесят дев'ять, одну другу, одну тисячу сімсот двадцять, шостого;
Ор.в. - двома тисячами вісімсот вісімдесят дев'ятьмя, однією другою, одною тисячою сімсот двадцятьма, шостим;
М.в. - на двох тисячах вісімсот вісімдесят дев'яти, на одній другій, на одній тисячі сімсот двадцяти, на шостому

Осінь буває різна : тепла і морозна , сонячна і сльотава . В осінні дні, коли сиплеться невеликий дощ , який нудно стукає у вікно , хочеться залізти у велике затишне крісло біля палаючої печі або каміна , сховатися пледом і нескінченно довго дивитися на язики полум’я , гойдається у своєму таємничому танці. Але ось небо прояснюється . Сонечко радує останнім теплом , і все навколо перетворюється. Сьогодні один з таких днів . На дворі стоїть спека , майже як влітку . тільки холодний вітерець нагадує , що літо пішло безповоротно . Я стою на пагорбі і дивлюся на ліс. Він охоплений жовто -оранжевим пожежею , яким світяться в яскравих сонячних променях осики і берези . І серед цього полум’я темною зеленню проступають острівці сосен і ялин. На в’янучої траві виблискують нитки павутини. Їх завжди порівнюють з сріблом. Але мені вони більше нагадують перли своїм перламутровим блиском. Павутина розлітається всюди. Одна лягла мені на обличчя , защекотав ніс. Ось таку осінь я люблю. Хочеться відправитися в ліс. Просто так . Побродити по опадає листя . Стоячи далеко від лісу , я відчуваю шерех листя під ногами. Відчуваю її аромат . І , залишивши всі справи , я вирушаю в ліс. Як тут гарно ! У мене немає слів , щоб описати свій захват. Бреду по лісу, не вибираючи дороги. Опале листя шарудять . А тут під березою я раптом помічаю гриби. Рижики ! Треба ж , їх не вбили заморозки. А он ще , і ще. Я знімаю з себе вітровку і складаю в неї знахідку. Увечері мама насмажила свіжої , щойно прибраній з городу картоплі з грибами. А я буду згадувати шерех листя під ногами і відблиски сонця крізь рідіють крони.