Завдання 1. Проаналізуйте наведений текст автобіографії. Запишіть виправлений варіант документа.
Автобіографія
Я, Марченко Євгеній Іванович, родився 7 квітня 1957 року в селі Мар’янівка Василевського района Київської області в дружній селянській родині. Окрім мене, батьки мають ще двох дітей, дочку і сина.
В 1974 році я закінчив середню школу з гарними покажчиками і вирішив стати лікарем. У 1974 рокці я спробував вступити до Київського медичного інститута, але, на жаль, спроба була невдалою. З жовтня місяця 1975 року по травень 1976 року мені доводилося працювати лаборантом агрохімічної станції у рідному селі.
На протязі 1976 – 1978 років служив на дійсній військовій службі в лавах Радянської армії.
У 1978 році вступаю навчатися у Київське медичне училище №1. По закінченні училища в 1980 році здійснюю свою мрію – вступаю до Чернівецького медичного інститута, котрий закінчую в 1980 році. 1985 – 1986 рік – інтернатура на базі Василевської районної лікарні. З березня місяця 1986 року почав роботу в Васильківській дитячій лікарні, де успішно проробив 10 років. З 1996 року по теперішній час являюсь директором фармацевтичного підприємства «Шипшина». Захоплююся музикою і різним спортом. Із захопленням граю у шахмати. Пишу вірші. Надсилав вірші у газети «Вечірній Київ», «Молодь України», але поки вони ще не надрукували їх.
Батьки – Марченко Іван Сергійович і Марченко Ганна Григорівна – перебувають на заслуженому відпочинку, тобто є пенсіонерами.
Женився у 1980 році. Жінка, Марченко Світлана, 1960 року народження, працює завідуючим аптекою №4 в м. Василькові.
Маю донечку, Марченко Аллу Євгенівну, 1987 року народження.
Домашній адрес: Васильків, вул.. Симиренка, б. 9.
Дата Підпис
У поезії «Над Дніпровою сагою» природа живе своїм власним життям. Вона ніби оживає перед поетовим оком, набуваючи людських рис. Читаючи цей вірш, я ніби бачу бурхливий Дніпро, який біжить у далечінь, а по його берегах розкинули віти пишні дерева:
Над Дніпровою сагою,
Стоїть явор меж лозою,
Меж лозою з ялиною,
З червоною калиною.
Старий явір поет порівнює із козаком, що у самоті й посивів:
Стоїть старий, похилився.
Мов козак той зажурився.
Що без долі, без родини,
Та без вірної дружини…
Інші ж дерева, навпаки, порівнюються із молодими дівчатками, у яких ще попереду ціле життя, а тому вони безжурні й сміхотливі, співають пісень й не думають ні про що погане:
А калина з ялиною
Та гнучкою лозиною,
Мов дівчаточка, із гаю
Виходжаючи, співають…
Мені здається, що поет дуже влучно порівняв шелест листя із співом. Саме таке порівняння підсилює враження, ніби природа справді оживає. Узагалі, настрій цієї поезії досить веселий та бадьорий. Природа, яка в ньому змальована, ніби розцвітає яскравими барвами в кожному рядку.
Зовсім інше враження справляє уривок з поеми «Княжна» — «Зоре моя вечірняя». Увесь вірш нагадує ліричну пісню або колискову. Природа, яка постає перед очима читача, набуває якихось казкових, чарівних рис. Кожний рядок ніби віщує щось недобре. Це враження підсилюється образами нехрещених дітей та вовкулаки, а також криками сичів:
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.
Яку полі на могилі
Вовкулак ночує,
А сич в лісі та на стрісі
Недолю віщує…
Природа у вірші ніби відпочиває від денної суєти: сонечко сідає за гори, дерева розпускають віти на води Дніпра, лише сон-трава розпускається вночі й цвіте чарівливим цвітом:
Як широка сокорина
Віти розпустила…
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти…
Тарас Шевченко досить оригінально відобразив красу рідної природи-неньки у своїх поезіях. Складається враження, що природа справді оживає. Я вважаю Тараса Шевченка справжнім митцем рідного слова. Кароче шось там вибири! =)
Мова є найбільшим, найціннішим надбанням як людського суспільства в цілому, так і кожної людини зокрема.
За до мови люди спілкуються між собою, виражають свої думки, почуття, зберігають їх і передають нащадкам.
Мова тісно пов'язана з мисленням. Без мислення не може бути мови, а мислення неможливе поза мовою. Мова і думка виникли одночасно і невіддільні одна від одної протягом усієї історії людства. Однак мову і мислення не можна ототожнювати. Кожна окрема мова належить певному колективу, групі людей (нації, народності тощо), а мислення - явище загальнолюдське.