Дружба — це найцінніший скарб» — говорить народна мудрість. і це насправді так. я вірю в справжню дружбу. друг — це той, хто тебе розуміє, з ким ти ділишся таємницями і впевнений у тому, що твої секрети не стануть надбанням наступного ж дня. з другом можна весело проводити час, відвідуючи дискотеку, слухаючи музику. друг , дасть пораду.як добре було в дитинстві гратися з друзями в піску, ліпити пасочки, будувати гаражі, замки. і тоді всі тобі друзі, бо , діляться совочком чи покатати машинку, проїхатись на велосипеді. але в якийсь момент раптом помічаєш, що машинка у вані найдосконаліша, а у роми машинка ще з пультом керування, вдало розвертається, у каті лялька найдорожча. саме тут і робиться той перший крок у виборі друга; всі хочуть товаришувати з тим, у кого найкращі іграшки. і вже в дитинстві ти чуєш від батьків настанови; «не грайся з олею, бо вона…» це так батьки піклуються про наше майбутнє, вирішити проблему вибору друга. у школі знову ж таки друг той, хто дає списати, хто є з підготовкою до контрольної з хімії, де не спишеш.кажуть, що справжній друг пізнається у біді, у випробуваннях. та не хочеться вірити, що лише лихо спроможне відкрити справжнє обличчя друга. невже власне серце не підкаже, що саме він — та людина, єдина у цілому світі, здатна без зайвих слів тебе зрозуміти, підтримати, захистити від негараздів.як же вибрати того єдиного і тільки твого? думаю, що відповідь криється у простій істині: перш за все треба бути самим собою, щирим, відвертим у стосунках з людьми. тільки тоді ти можеш розраховувати на те, що увагу людини зі схожим характером, звичками, уподобаннями. їй буде цікаво з тобою, а тобі — з нею.друг може пожертвувати чимось заради друга. з героїв п’єси івана котляревського «наталка полтавка» можна брати приклад. микола віддав усі зароблені гроші петру, щоб той одружився і був щасливий з наталкою. ці персонажі вчать нас дружби, вірності, взаємності, вміння, переборювати труднощі.я впевнена, що дружба існує, а вірні друзі є, бо сама маю подругу. у нас багато спільного: погляди, звички, прагнення. ми весь вільний час проводимо разом. я ціную в подрузі щирість, доброту, відкритість. дружба — це взаєморозуміння і взаємоповага.
Устоличному музеї михайла булгакова на андріївському узвозі відкрито експозицію, присвячену вісімдесятиріччю одного з найвідомішйх романів двадцятого століття — «майстер і маргарита». для цього є особлива нагода. як відомо, булгаков розпочав свою важку літературну працю над твором у 1928 році, а завершив у 1940-му. київська виставка — певне просторове осмислення знаменитого роману.ще 1939 року в листі до свого київського друга, скрипаля гдешинського, булгаков написав: «я повсякчас звертаюся до спогадів і був би вдячний, якби ти допоміг мені в них дещо з’ясувати. це стосується в основному музики й книжок…» уявіть, музика й книжки — головні складники київської виставки, присвяченої майстрові та його роману. булгаков був справжнім знавцем музики, тому в музеї працюють над тим, як представити ще й музичний складник його літературних творів, зокрема «майстра і маргариту». музика — мистецтво просторове, а виставкові зали булгаковського будинку — простір особливий…домінантою першого залу є унікальний білий рояль, з яким пов’язана одна з легенд музею. гроші на нього збирали півтора року. як правило, кожна людина жертвувала «на одну клавішу», їй видавали навіть «документ», який свідчив, що цей поціновувач літератури є дарувальником, меценатом. цей білий рояль, зроблений для виставки в парижі 1889 року, отримав там золоту медаль. у нього немає номера. на роялі — надпис «лоенгрін», а поряд автограф булгакова. один з улюблених композиторів булгакова — вагнер — пов’язав свого часу музику з міфом. на цьому перехресті й народилися відомі вагнерівські опери, які слухав булгаков на початку минулого століття в києві в міському театрі.в іншому залі — письмовий стіл із безліччю «рваних» фотографій письменника. вони наче пориваються злетіти від подиху вітру, але… залишаються на місці. фазиль іскандер написав: «рукописи не горять там, де письменник сам згоряє над рукописом. у житті багато борців, які йдуть на голгофу, але зупиняються перед самісіньким розп’яттям». михайло булгаков ішов до кінця. переважна більшість музейних експонатів — оригінали. цікавим, наприклад, є один із документів, що нагадує про тривідсоткову позику, за якою можна було виграти раз на рік сто тисяч. це саме та позика, завдяки якій майстер і виграв свої сто тисяч. перша професія майстра — музейник. у своєму романі булгаков і розповідає про те, що в музеях поширювали тривідсоткову позику і саме майстрові й дісталася ця «фішка». далі — відомо… майстер виграє сто тисяч карбованців, на які купує підвальчик, де й пише роман про понтія пілата. усе своє життя булгаков обожнював київ. однак шлях роману до киян був досить тривалим. українське видання «майстра і маргарити» російською мовою вийшло друком у сімдесятих роках. а от перше видання роману українською мовою з’явилося лише три роки тому. «майстер» був надрукований раніше вірменською, турецькою, на івриті. 408 слів за к. константиновою
