Завдання Спишіть, розкриваючи дужки та розставляючи пропущені розділові знаки. 1. А то що? Ну (ну) Чого ж ти замовк? (М. Кропивницький). 2. «Ой яка ж я без листячка негарна!» — жахнулася молода берізка (О. Іваненко). 3. Гей (гей) яка ж то повинна бути битва, коли у коней встає пара, як туман з моря, коли стріли падають, як дрібен дощик, а мечі блищать, мов сонце у хмарі?! (М. Стельмах), 4. Ах Яка ти, лисичко, довірлива (Остап Вишня). 5. «Ого (го) (го)» — кричали якомога дужче (Є. Гуцало). 6. Гей піду я в ті зелені гори, де смереки гомонять високі (Леся Українка)
Ми й досі могли б не знати, хто ж справжній винахідник телефону. Історія стерпіла б таку несправедливість, якби не випадок. Виявляться, винахідником телефону є не Александер Белл, як усі думають, а італійський інженер Антоніо Меуччі. Він хотів запатентувати свій пристрій, за до якого спілкувався зі своєю жінкою, прикутою до ліжка невиліковною хворобою. Але йому сказали: «Прийди пізніше, десь твій пристрій відклали». А вже 1876 року патент на винахід «телефону» отримав працівник патентного управління Александр Белл.
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.