Завдання: вставити пропущені букви і розділові знаки.
На батьківщ…ні все пр…красне будь-якої пори: і навесні і восени і влітку і взимку.
Уже й поле ож…ває, переповнюєт…ся гулом тракторів. Скоро вже ро…пустят…ся листочки зацвіте все навкруги, гаї і сади сповняться солов’їним співом. Прекрасна в…сна у рідному краї.
Уже відтала з…мля. Ож…ває травичка і тягне до сонця свої зелені вушка. Вона пр…слухаєт…ся до жайворонкової пісні, що ллється з теплого голубого неба. Стовбурами дерев починают… бродити цілющі соки. Перекреслюють небо голосні косяки диких гусей. Вони л…тять під ч…сті зорі на тихі води нашої країни. Виходять із б…р…гів річки. З городів потягло димком. Це спалюють торішнє бадил…я.
Нема нічого милішого за рідну землю. Особливо ч…рівна вона навесні.
Батьком українського друкарства вважають Івана Федорова. Іван Федоров народився близько 1510 року (точна дата його народження невідома). Вважають, що він навчався у Краківському університеті, який закінчив у 1532 році і здобув ступінь бакалавра. У 50-х-60-х роках XVI століття працював дияконом у церкві Ніколи Гостужського в Московському Кремлі, паралельно працюючи в анонімній друкарні, яку невдовзі було закрито. Згодом переїжджає до Львова, де з великими труднощами відкриває друкарню. У 1574 році він друкує „Апостол», який вважається першою українською друкованою книгою в Україні. Ця книга вийшла тиражем 1000 примірників обсягом 560 сторінок (збереглося 77 книг). У Львівській друкарні Іван Федоров видає й „Азбуку» — перший слов’янський підручник, надрукований кирилівським шрифтом. Обсяг книги — 80 сторінок (збереглося декілька примірників).
У 1576 році Іван Федоров переїжджає до Острога, де на кошти князя Острозького відкриває друкарню, і за чотири роки (з 1578 по 1581) випускає у світ „Азбуку», „Псалтир», „Новий Завіт» (988 сторінок!), „Книжку зібрань речей найпотрібніших коротко викладених» та „Хронологію». За бажанням і на кошти князя Острозького (засновника Острозької вищої школи) у 1581 році Іван Федоров видає один з шедеврів давньоукраїнського друкарства — повну слов’янську „Біблію» (1256 сторінок, тираж — 2000 примірників).
У 1582 році переїжджає знову до Львова, планує відкрити власну друкарню, але смерть перервала всі плани й наміри. 5 грудня 1583 року перший український друкар Іван Федоров помер. Похований у місті Львові в Онуфріївському монастирі. „Друкар книг, перед тим небачених» — такий напис викарбовано на надгробній плиті людині, життєвим кредо якої було „духовне насіння розсівати по світі і всім роздавати належну їм духовну поживу».
Після смерті Івана Федорова у 1583 його друкарське устаткування перейшло до Львівської Братської друкарні. У 1977 р. скульптори Б. Борисенко і В. Подольський у Львові спорудили пам’ятник славному українському першодрукареві, у цьому ж році відкрито музей і присвоєно його ім’я Львівському поліграфічному інституту (нині — Академія друкарства).
Іван Федоров багато зробив для розвитку друкарської справи. Саме він уперше ввів друкований шрифт, ще задовго до реформи Петра І використав скорочений шрифт — „гражданку», вперше помістив у книгах гравюри світського змісту, сторінки оздоблював рамками, орнаментом тощо.
З 20-х років XVII ст. найбільшим центром книгодрукування в Україні стає Києво-Печерська лавра. Лаврська друкарня видавала переважно церковно-служебну, богословську літературу, але не обходила своєю увагою і навчальну, світсько-політичну літературу та віршовані твори („Служебник», „Псалтир», „Акафіст», „Триодь», „Євангеліє вчительне», „Часослов», „Лексікон словеноросский» та багато інших). Видання Києво-Печерської лаври відзначалися високою поліграфічною технікою. Титульний аркуш прикрашався гравюрами на сюжет книги, текст кожної сторінки був обрамлений орнаментом або рамкою, оправа книг виготовлялася із дощечок, обтягнутих шкірою або дорогою тканиною, прикрашалася тисненням, орнаментом, а в центрі вміщувався «медальйон із зображенням сцен із релігійних творів. Сам текст творів був надрукований червоними і чорними фарбами, використовувалися різні шрифти.
У 1625 році у місті Малині (на Житомирщині) була заснована паперова фабрика, у цей же період було виготовлено новий друкарський шрифт, що підняло книгодрукування в Україні ще на вищий рівень. То ж не випадково, що до 1648 року в Україні функціонувало 25 друкарень, існувати дуже зручні мандрівні друкарні.
Автор і ведуча цієї програми - Наталка Сопіт. Талант перевтілення цієї молодої актриси дозволяє їй бути не лише коментатором подій, але і вести росповідь від першої особи. Не можна сказати, що це не захоплює.
На разі в цієї телепередачі ведуча розповіла глядачам про дуже талановиту письменницю, Ольгу Кобилянську, яка й на рівні з чоловіками досягла майстерності в літературному мистецтві. Як розповідають у програмі, Ольга народилася 27 листопада 1863 року у містечку Гура-Гумора. Батько, Юлиан Кобилянський, прийшов у цей далекий край з Галичини і дослужився до посади секретаря повітового суду. Мати Ольги, Марія Вернер, по батькові була німкенею, а по матері полькою. З любові та поваги до чоловіка вона вивчила українську мову і прийняла греко-католицьку віру. У сім'ї було семеро дітей. Усім своїм синам Юліан Кобилянський дав гарну вищу освіту, тільки дівчата закінчили чотирирічну школу. В ті часи вважалось, що жінкам потрібно лише вміти господарювати і знайти гарного нареченого. Потім батько відправив Ольгу вчити укр. мову приватно.
В кінці 1891 родина Кобилянськоі переізджає із села Димна в серце Буковини -Чернивці. Перед майбутньою пісьменницею відкривається новий світ, багатий для творчьої праці. Тут вона ходить коло прогресивної інтелигенції, знайомиться ближче з укр. літературним життям. Тоді були перші шляхи друкування своїх творів.