зміст деяких мімічних сигналів залежить від культурних традицій, тому їх неможливо інтерпретувати однозначно. наприклад, поширеною формою мімічної комунікації в усіх культурах є усмішка (посмішка) як вираження різноманітних емоційно-психологічних станів людини - задоволення, радості, симпатій,
погорди, презирства, іронії, розгубленості, невпевненості. так, німці краще, ніж американці, здатні виражати почуття відрази, однак їм невластиве мімічне зображення суму і люті.
важливим елементом оптичної ї комунікації є окулістика (лат. осоlus - око) - культура погляду як джерела
інформації про людину. погляд виражає різноманітні почуття ("очі - дзеркало душі"), а також е важливим засобом впливу.
іспанський філософ хосе ортега-і-гасет (1883- 1955) уподібнював людське око до театру з акторами. у попередній культурі є багато відомостей про магічні особливості
людського погляду. з історії відомо чимало випадків прояву його надзвичайної сили. наприклад, на початку xx ст. в італійській імператорській опері парижа користувався неабияким успіхом співак массоль, який мав похмурий і важкий погляд. під час виконання арії "прокляття" з опери фроманталя галеві він
суворо глянув на стелю, після чого помер декоратор, який лагодив декорації. іншого разу він затримав погляд на капельмейстері, після чого тому стало погано і за кілька днів він помер. третій трагічний випадок стався з іноземним купцем, який зайняв ложу, де ніхто не повинен був сидіти. массоль не
знав, що у ложі е люди, і дивився саме туди. наступного дня після опери купець помер, а массоль назавжди залишив сцену.
часто візуальний контакт ототожнюють з дотиком, який значно звужує психологічну дистанцію між людьми.
прямий, самовпевнений погляд може також свідчити про
погрозу або прагнення домінувати. тривалий погляд на співрозмовника може виражати інтерес або закоханість.
психологи стверджують, що людина здатна нормально сприймати погляд іншої людини не більше трьох секунд. тому в багатьох культурах заборонено тривалий час дивитися співрозмовнику в
очі, бо це може викликати у нього тривогу або роздратування. ділова культура спілкування також вимагає незначної затримки погляду на очах співрозмовника у ключові моменти бесіди (демонструє чесність намірів). під час ділового, професійного спілкування бажано спрямовувати свій погляд на трикутник,
вершиною якого є уявна точка посередині чола, основою - зона перенісся. відведення очей убік, уникнення візуального контакту представниками американської, західноєвропейської культур інтерпретується як невідвертість або знервованість співрозмовника. однак у багатьох азійських країнах погляд прямо в
очі керівнику символізує зневагу до нього.
загальновизнана культура погляду передбачає недопустимість: розглядання людини, з якою доводиться перебувати у вузькому або переповненому людьми просторі; "бігання" очима вздовж фігури співрозмовника, який стоїть на відстані витягнутої руки;
зосередження погляду на вустах співрозмовника; розглядання співрозмовника зі взуття тощо.
до елементів кінесики також належать фізіогноміка, одяг і його стиль, прикраси, зачіска, косметика, аксесуари. манера одягатися може свідчити про професію, матеріальний добробут, психічний стан
людини, її ставлення до інших. одяг може бути обумовлений національною культурою, соціальним статусом людини або певною подією в її житті. у доіндустріальну епоху головним елементом культури одягу був національний костюм, в індустріальну та постіндустріальну - зовнішній вигляд людини, манера
одягатися поступово втратили зв'язок з національною традицією, в основному підпорядковуються віянням моди.
Мова як засіб спілкування — це найменш вагомий аргумент, адже спілкуватися сяк-так можна і взагалі без мови — поглядами, жестами. А от що мова — генетичний код, ознака національної ідентичності цілого народу, а це завжди несе ідею суверенності, окремішності, незалежності — це серйозно. І більш виразної та вагомої ознаки саме національної мови тут не було і не буде. Виходить, що МОВА — це символ свободи, а отже — і державності її народу. І вона захищає і мусить захищати себе на своїй одвічній землі як свободу своєї нації. Найвищим пріоритетом людини, звичайно, є свобода, а значить — і мова. Це і за логікою, і за відчуттями.
Мова – то магічне дзеркало, невичерпний засіб спілкування. У мові відображено життєвий досвід, сприйнятий людством від давнини до сучасності. При цьому мова відображає не тільки матеріальний (видимий) світ, а й внутрішній (невидимий). Наші моральні переконання формуються на основі моральних понять та ідей, що пізнаються завдяки мові. Чим краще ми опановуємо мову, тим досконалішим стає наше мислення, бо мова і мислення нероздільні. Вбираючи в себе знання, відображені в мовленні, людина вибудовує власний внутрішній світ, формує себе як особистість.
Свідомість і самоідентифікація людини починається з мови. Мова в людині закладена генетично, вона є кодом, що зв’язує покоління. Мова визначає національний характер людини. І я думаю, що самоусвідомлення людини починається з оволодінням нею рідної мови, а точніше з першими словами, навіть звуками, бо сучасна електроніка фіксує особливості національного плачу новонародженого.
Вивчаючи мову, дитина розшифровує код. Мислення, а отже й свідомість і самоідентифікація людини ґрунтується на основі рідної мови. Павло Мовчан розглядає мову як космічне явище. Мова – це позитивна енергія, якою дитина живиться з самого дитинства, і втрата цієї позитивної енергії впливає негативно на дитину, на її здоров’я, на розумовий розвиток. За моїм сільські діти, які з дитинства розмовляють рідною – українською мовою, думають нею, набагато здоровіші, яскравіші, ніж ті, що спілкуються російською. Наші професори, академіки, вчені в основному – вихідці з сіл. Вони з дитинства були кровно зв’язані з українською мовою і природою. Бо, мова і природа дуже тісно пов’язані між собою.
А видатні поети, письменники? Усі вони мали нерозривний зв’язок української мови з українською природою. Отже, мова – це аналог природного буття, духовної сфери, характеру й долі людини.
Недарма, людина, що втрачає зв’язок з Батьківщиною, природою, мовою – в основному нещасна людина. Емігранти матеріально забезпечені люди, але душа їх до кінця днів залишається тут, вдома.
Щодня ми реалізовуємо себе, виявляючи своє ставлення до навколишнього світу, і найповніше, найглибше цей процес відбувається у мовленні під час повсякденного спілкування. Коли людина добре володіє мовою, вона має могутній засіб для впливу на інших людей.
зміст деяких мімічних сигналів залежить від культурних традицій, тому їх неможливо інтерпретувати однозначно. наприклад, поширеною формою мімічної комунікації в усіх культурах є усмішка (посмішка) як вираження різноманітних емоційно-психологічних станів людини - задоволення, радості, симпатій,
погорди, презирства, іронії, розгубленості, невпевненості. так, німці краще, ніж американці, здатні виражати почуття відрази, однак їм невластиве мімічне зображення суму і люті.
важливим елементом оптичної ї комунікації є окулістика (лат. осоlus - око) - культура погляду як джерела
інформації про людину. погляд виражає різноманітні почуття ("очі - дзеркало душі"), а також е важливим засобом впливу.
іспанський філософ хосе ортега-і-гасет (1883- 1955) уподібнював людське око до театру з акторами. у попередній культурі є багато відомостей про магічні особливості
людського погляду. з історії відомо чимало випадків прояву його надзвичайної сили. наприклад, на початку xx ст. в італійській імператорській опері парижа користувався неабияким успіхом співак массоль, який мав похмурий і важкий погляд. під час виконання арії "прокляття" з опери фроманталя галеві він
суворо глянув на стелю, після чого помер декоратор, який лагодив декорації. іншого разу він затримав погляд на капельмейстері, після чого тому стало погано і за кілька днів він помер. третій трагічний випадок стався з іноземним купцем, який зайняв ложу, де ніхто не повинен був сидіти. массоль не
знав, що у ложі е люди, і дивився саме туди. наступного дня після опери купець помер, а массоль назавжди залишив сцену.
часто візуальний контакт ототожнюють з дотиком, який значно звужує психологічну дистанцію між людьми.
прямий, самовпевнений погляд може також свідчити про
погрозу або прагнення домінувати. тривалий погляд на співрозмовника може виражати інтерес або закоханість.
психологи стверджують, що людина здатна нормально сприймати погляд іншої людини не більше трьох секунд. тому в багатьох культурах заборонено тривалий час дивитися співрозмовнику в
очі, бо це може викликати у нього тривогу або роздратування. ділова культура спілкування також вимагає незначної затримки погляду на очах співрозмовника у ключові моменти бесіди (демонструє чесність намірів). під час ділового, професійного спілкування бажано спрямовувати свій погляд на трикутник,
вершиною якого є уявна точка посередині чола, основою - зона перенісся. відведення очей убік, уникнення візуального контакту представниками американської, західноєвропейської культур інтерпретується як невідвертість або знервованість співрозмовника. однак у багатьох азійських країнах погляд прямо в
очі керівнику символізує зневагу до нього.
загальновизнана культура погляду передбачає недопустимість: розглядання людини, з якою доводиться перебувати у вузькому або переповненому людьми просторі; "бігання" очима вздовж фігури співрозмовника, який стоїть на відстані витягнутої руки;
зосередження погляду на вустах співрозмовника; розглядання співрозмовника зі взуття тощо.
до елементів кінесики також належать фізіогноміка, одяг і його стиль, прикраси, зачіска, косметика, аксесуари. манера одягатися може свідчити про професію, матеріальний добробут, психічний стан
людини, її ставлення до інших. одяг може бути обумовлений національною культурою, соціальним статусом людини або певною подією в її житті. у доіндустріальну епоху головним елементом культури одягу був національний костюм, в індустріальну та постіндустріальну - зовнішній вигляд людини, манера
одягатися поступово втратили зв'язок з національною традицією, в основному підпорядковуються віянням моди.
Мова – то магічне дзеркало, невичерпний засіб спілкування. У мові відображено життєвий досвід, сприйнятий людством від давнини до сучасності. При цьому мова відображає не тільки матеріальний (видимий) світ, а й внутрішній (невидимий). Наші моральні переконання формуються на основі моральних понять та ідей, що пізнаються завдяки мові. Чим краще ми опановуємо мову, тим досконалішим стає наше мислення, бо мова і мислення нероздільні. Вбираючи в себе знання, відображені в мовленні, людина вибудовує власний внутрішній світ, формує себе як особистість.
Свідомість і самоідентифікація людини починається з мови. Мова в людині закладена генетично, вона є кодом, що зв’язує покоління. Мова визначає національний характер людини. І я думаю, що самоусвідомлення людини починається з оволодінням нею рідної мови, а точніше з першими словами, навіть звуками, бо сучасна електроніка фіксує особливості національного плачу новонародженого.
Вивчаючи мову, дитина розшифровує код. Мислення, а отже й свідомість і самоідентифікація людини ґрунтується на основі рідної мови. Павло Мовчан розглядає мову як космічне явище. Мова – це позитивна енергія, якою дитина живиться з самого дитинства, і втрата цієї позитивної енергії впливає негативно на дитину, на її здоров’я, на розумовий розвиток. За моїм сільські діти, які з дитинства розмовляють рідною – українською мовою, думають нею, набагато здоровіші, яскравіші, ніж ті, що спілкуються російською. Наші професори, академіки, вчені в основному – вихідці з сіл. Вони з дитинства були кровно зв’язані з українською мовою і природою. Бо, мова і природа дуже тісно пов’язані між собою.
А видатні поети, письменники? Усі вони мали нерозривний зв’язок української мови з українською природою. Отже, мова – це аналог природного буття, духовної сфери, характеру й долі людини.
Недарма, людина, що втрачає зв’язок з Батьківщиною, природою, мовою – в основному нещасна людина. Емігранти матеріально забезпечені люди, але душа їх до кінця днів залишається тут, вдома.
Щодня ми реалізовуємо себе, виявляючи своє ставлення до навколишнього світу, і найповніше, найглибше цей процес відбувається у мовленні під час повсякденного спілкування. Коли людина добре володіє мовою, вона має могутній засіб для впливу на інших людей.