Жовтавіє біля Історичного музею підмурівок Десятинної церкви. Сумно дивиться на нас древнє каміння, на ледачкуватих праправнуків отих майстрів, що колись цю церкву зводили. Восени 1240 року підступили до града Києва монголи, здолали його облогою та штурмом. Останні захисники міста знайшли притулок за стінами збудованого Святим Володимиром храму і там же, як свідчить літописець, знайшли під руїнами і свою загибель. До XVII ст. церква лежала в руїнах. Тут було знайдено поховання князя Володимира та його дружини Анни. Прах князя митрополит Петро Могиланаказав перенести до Києво-Печерської лаври, а на руїнах збудувати невелику каплицю в пам’ять про найдавніший храм вітчизни. Перед смертюмитрополит заповів величезну суму для повного відновлення Десятинної. Та відбудували, точніше, збудували нову церкву на місці давньої лише в середині XIX ст. А вже в 30-х роках нашого сторіччя храм було висаджено в повітря за вказівкою войовничих атеїстів. Ось і жовтавіють руїни колись прекрасного храму в центрі європейської столиці. Іноземні туристи тут фотоапаратами клацають, запитання задають. Ніяково й тривожно від тих запитань. Бо ж викупить завтра якась японська фірма оті руїни, а через місяць храм відбудовано буде, а в землі під ним десятиповерховий п’ятизірковий готель притулиться з мотелями й садом каміння. Ще й сакури навколо цвістимуть. А ми туристів до руїн водимо замість того, щоб возвести тут дивний храм во славу своєї землі. Киньмо клич! Зберімо кошти! У стіни храму закладімо камені з Десятинної та всіх інших поруйнованих по всій Україні храмів! Гуртуймося, русичі-українці! Єднаймося! Возведімо посеред древнього Києва Храм Відродження! НУЖЕН ПЛАН ИЗ 6 ПУНКТОВ

Ікона - Покрова Пресвятої Богородиці. Культ пошанування Божої Матері в українському народі має свою тяглість.Богородиця – ласкава покровителька нашого народу, зокрема матерів, незаміжніх дівчат, у давнину – покровителька українського козацтва, а згодом – Української повстанської армії.Свято Покрови Пресвятої Богородиці має свою передісторію. Воно було встановлено у Візантії на честь визволення Константинополя від нападників. Зокрема, тут натрапляємо на чимало легенд і переказів. Сьогодні невідомо, хто був тим нападником, який загрожував місту. Одні джерела свідчать, що це були араби, інші навіть припускають, що це війська під проводом київського князя Аскольда. Основне передання свята визначає двох ключових осіб – Святого Андрія Юродивого та його учня Епіфанія. Згідно із переказами після Служби Божої вони побачили, як від царських дверей – так звалися у греків головні вхідні двері церкви – йде світлом осяяна Пресвята Богородиця у супроводі святого Йоана Хрестителя і святого Йоана Богослова та при співі великого хору святих. Божа Мати підходить до престолу,  довго молиться і заливається сльозами. Відтак встає, здіймає зі своєї голови омофор, по-грецьки мафоріон, і широко простирає її над народом у церкві. Через деякий час Святий Андрій та Епіфаній, які бачили це видіння, зрозуміли, що Пресвята Богородиця прийшла для того, аби врятувати Константинополь. Ключовий об'єкт захисту – омофор або хустка, яка служила Покровом від лиха і зруйнування. Цікаво, що у рамках цієї історії розуміємо саме поняття «юродивості» -  на перший погляд, ця когорта, дещо специфічних і божевільних людей, з яких сміялися і тикали у них пальцями, мала особливу місію від Бога – бачити те, чого не бачать інші. Цікаво, але візантійці повірили чудернацькому видінню Святого Андрія Юродивого, якого ще у джерелах називають Юродивого Христа ради. Недаремно у текстах давньої української літератури часто знаходимо ще один синонім до «юродивого» - «блаженний».Сьогодні ми не знаємо остаточного часового відліку цій історії, хтось датує цю подію V, а в інших джерелах – X століттям від народження Христа. Проте  важливо закцентувати увагу не на історичних доказах, а на феномені віри жителів Константинополя. Адже правдива віра у Покров-заступництво і довіра до Святої Богородиці до зберегти їм не лише місто, але і власну ідентичність. Ці ідеї дуже добре розуміли наші предки, для яких омофор Богородиці символізував щось більше, ніж просто захист!

Не так далеко у майбутньому, кожен з нас обиратиме професію. На світі безліч різних професій. Важливо знайти саме ту, яка не лише дасть можливість заробляти гроші, але й щоб подобалась і була по душі. Коли я вибиратиму професію, я буду орієнтуватись на те, щоб вона мені подобалась і була корисною для інших. Я хочу стати медичним працівников. Коли я проходила тести на профорієнтовність, я зрозуміла, медицина - це моє покликання. Хочу стати лікарем, який приноситиме користь іншим. Ще з дитинства мені подобалось гратися у лікаря. Я лікувала усіх - ляльок, собаку, маму з тато, родичів. В професії потрібно щоб було задоволення від того, що ти робиш кращим життя інших. Лише так життя буде гармонійним. Я мрію вивчитись та поїхати добровольцем в Африку. Можливо на якийсь певний період, щоб набратись досвіду. Але однозначно, я хочу стати лікарем. Якого профілю, я ще визначаюсь. Але вже зараз я сумлінно вивчаю все, що потрібно мені, як для майбутнього працівника медичної галузі.