Дійсно, у сучасному світі ми кожного дня бачимо нових людей, які запам’ятовуються нам своєю індивідуальністю та неповторністю. Дехто стверджує, що на землі є принаймні кілька ідентичних осіб, інші ж впевнені в тому, що кожен із нас особливий.
Я вважаю, що в цілому світі не знайти навіть двох людей, які були б між собою цілком однаковими, кожен із нас — це окрема особистість з власними звичками та характером.
По-перше, навіть якщо люди схожі зовні, як дві краплини води, вони можуть кардинально відрізнятися своїм світоглядом.
Прикладом цього є випадок із мого життя, який відбувся, коли мені було 12 років. Того літа я вперше поїхала в дитячий табір, де познайомилася з двома хлопцями — Ігорем і Святославом. Із самого початку їхні нові знайомі, серед яких була і я, не могли відрізнити юнаків. Вони були близнятами, надзвичайно схожими між собою. Та вже пізніше, коли ми ближче познайомилися з цими хлопцями, стало зрозуміло, що Ігор та Святослав — дві зовсім різні людини, кожен зі своїм характером і світоглядом. Перший був досить мрійливим, він часто занурювався у свої роздуми та забував про реальний світ. Другий натомість був дуже активним та дружелюбним, хлопець зразу ж став душею компанії. Після ближчого знайомства з характерами обох юнаків визначити, хто з них перед тобою не було великою проблемою.
По-друге, кожна людина у своєму житті хоче бути особливою, тому часто розвиває різноманітні здібності та якості, а інколи навіть змінює зовнішність заради того, щоб не бути схожим на когось іншого.
Така історія стала головною сюжетною лінією популярного зараз серіалу «Американська історія жахів». В одному з сезонів у центрі подій фігурують героїні Бет та Дот - сіамські близнюки, які починають свою кар’єру в цирку. Змалечку дві жінки із зовсім різними характерами та мріями з’єднані в одному тілі. Вони обоє розуміють, що ніколи не зможуть існувати окремо одна від одної, тому всіляко намагаються відрізнитися та показати свою індивідуальність. Бет — мрійлива жінка з душею дитини, яка фарбує волосся в золотистий колір та намагається стати комедійною актрисою. Дот — реалістка, яка не хоче змінюватись, а на сцені більше любить залишатися в тіні своєї сестри. Вони — дві зовсім різні жінки, бранки власного тіла, але все ж розвиваються, як окремі особистості.
Отже, кожен з нас індивідуальний і неповторний, адже ніхто не хоче бути частиною сірої маси, чорною вороною, навіть якщо він дуже схожий на когось зовні
Можна дуже довго розмірковувати про те, що для кожної окремої людини означає слово батьківщина, його рідина країна. Насправді далеко нє обов'язково у людей їх власна країна викликає якісь приємні емоції та враження. Тут цілком важливі варіанти: Хтось любить свою країну за щось певне , хтось може любити її просто так, фактично без приводу. Але буває так ,що людина свою країну не любить. Або ж вона просто байдужа для людини.
Якщо говорити про мене і Україну , то цей взаємозв'язокдля мене не є однозначним. І ставлення до своєї країни у мене не однозначне.
З одного боку, Україну, безумовно є за що любити. Вона служить для нас всіх батьківщиною , ми тут виросли, набралися досвіду. Ми нерозривно пов'язані з Україною, і тими людьми, суспільством, яке тут проживає. Неможливо не любити все те, що настільки близьке для тебе. Я наприклад дуже люблю українську мову, вона красива і безумовно, красивою є і українська музика, як народна, так і сучасна . Українська культура дуже різноманітна, вона цікава і шанобливо ставиться до чужих культур , чим приваблює багато народів. Тому з упевненістю я можу сказати що Україна для мене існує і грає велику роль.
Дійсно, у сучасному світі ми кожного дня бачимо нових людей, які запам’ятовуються нам своєю індивідуальністю та неповторністю. Дехто стверджує, що на землі є принаймні кілька ідентичних осіб, інші ж впевнені в тому, що кожен із нас особливий.
Я вважаю, що в цілому світі не знайти навіть двох людей, які були б між собою цілком однаковими, кожен із нас — це окрема особистість з власними звичками та характером.
По-перше, навіть якщо люди схожі зовні, як дві краплини води, вони можуть кардинально відрізнятися своїм світоглядом.
Прикладом цього є випадок із мого життя, який відбувся, коли мені було 12 років. Того літа я вперше поїхала в дитячий табір, де познайомилася з двома хлопцями — Ігорем і Святославом. Із самого початку їхні нові знайомі, серед яких була і я, не могли відрізнити юнаків. Вони були близнятами, надзвичайно схожими між собою. Та вже пізніше, коли ми ближче познайомилися з цими хлопцями, стало зрозуміло, що Ігор та Святослав — дві зовсім різні людини, кожен зі своїм характером і світоглядом. Перший був досить мрійливим, він часто занурювався у свої роздуми та забував про реальний світ. Другий натомість був дуже активним та дружелюбним, хлопець зразу ж став душею компанії. Після ближчого знайомства з характерами обох юнаків визначити, хто з них перед тобою не було великою проблемою.
По-друге, кожна людина у своєму житті хоче бути особливою, тому часто розвиває різноманітні здібності та якості, а інколи навіть змінює зовнішність заради того, щоб не бути схожим на когось іншого.
Така історія стала головною сюжетною лінією популярного зараз серіалу «Американська історія жахів». В одному з сезонів у центрі подій фігурують героїні Бет та Дот - сіамські близнюки, які починають свою кар’єру в цирку. Змалечку дві жінки із зовсім різними характерами та мріями з’єднані в одному тілі. Вони обоє розуміють, що ніколи не зможуть існувати окремо одна від одної, тому всіляко намагаються відрізнитися та показати свою індивідуальність. Бет — мрійлива жінка з душею дитини, яка фарбує волосся в золотистий колір та намагається стати комедійною актрисою. Дот — реалістка, яка не хоче змінюватись, а на сцені більше любить залишатися в тіні своєї сестри. Вони — дві зовсім різні жінки, бранки власного тіла, але все ж розвиваються, як окремі особистості.
Отже, кожен з нас індивідуальний і неповторний, адже ніхто не хоче бути частиною сірої маси, чорною вороною, навіть якщо він дуже схожий на когось зовні
Можна дуже довго розмірковувати про те, що для кожної окремої людини означає слово батьківщина, його рідина країна. Насправді далеко нє обов'язково у людей їх власна країна викликає якісь приємні емоції та враження. Тут цілком важливі варіанти: Хтось любить свою країну за щось певне , хтось може любити її просто так, фактично без приводу. Але буває так ,що людина свою країну не любить. Або ж вона просто байдужа для людини.
Якщо говорити про мене і Україну , то цей взаємозв'язокдля мене не є однозначним. І ставлення до своєї країни у мене не однозначне.
З одного боку, Україну, безумовно є за що любити. Вона служить для нас всіх батьківщиною , ми тут виросли, набралися досвіду. Ми нерозривно пов'язані з Україною, і тими людьми, суспільством, яке тут проживає. Неможливо не любити все те, що настільки близьке для тебе. Я наприклад дуже люблю українську мову, вона красива і безумовно, красивою є і українська музика, як народна, так і сучасна . Українська культура дуже різноманітна, вона цікава і шанобливо ставиться до чужих культур , чим приваблює багато народів. Тому з упевненістю я можу сказати що Україна для мене існує і грає велику роль.