Знайдіть усі словосполучення з неозначено кількісними числівниками 1 кілька в томатному соусі 2 четверо вікон 3 багато листя 4 кілька днів 5 багато дерев
мені здається, що благородство — це постійний стан душі людини. воно або є, або його немає. і формується воно в дитячі роки. важко і, напевно, не варто чекати благородних вчинків від людини, яка в дитинстві могла принизити однокласника, образити дівчинку, звалити свою провину на іншого, відмовитися від своїх слів і не виконати обіцянки. не може стати благородним людина, яка сприймає батьків як людей, які просто зобов'язані створювати йому умови для щасливого дитинства (годувати, одягати, піклуватися, давати гроші). від таких людей не дочекаєшся безкорисливої . таких зазвичай в класі не люблять, хоча іноді їм вдається верховодити. а ось по-справжньому скромні і благородні хлоп'ята часто залишаються непоміченими. але тільки на них можна вважатися у всіх важких ситуаціях в житті.
недарма ж багато людей люблять читати книги, або дивитися фільми про справжніх героїв. але треба не тальки захоплюватися ними, але й намагатися самим бути чесними, благородними, мужніми — тоді краще станемо ми і наше !
останнім часом більшість українських топ-політиків говорять про потребу конституційної реформи. президент намагається підлатати чинний основний закон, внісши до парламенту конституційні зміни щодо місцевого самоврядування та правосуддя, зміни до розділу «права людини і громадянина» ще опрацьовує створена главою держави конституційна комісія. прем’єр вже кілька разів у своїх недільних «10 хвилинах» обмовився про потребу в ухваленні нового основного закону, от тільки незрозуміло: він за те, аби ухвалювати його в парламенті - чи на референдумі. юлія тимошенко також обережно підтримала ініціативу громадянського суспільства написати «народну конституцію».
це не дивно. в незалежній україні п’ятий президент і п’ятнадцятий прем’єр, але навряд чи хтось наважиться назвати когось з них українським джорджем вашингтоном, шарлем де голлем чи лі куан ю. народ відчуває все більше відчуження від інституцій влади і розчарування не тільки в окремих політиках, а й у політичному класі як такому.
якщо чотири п’ятих населення не довіряють парламентові та уряду (президенту наразі трохи менше) реформи апріорі неможливі, бо найкращі закони ніхто не виконуватиме: іржа недовіри до законодавця мимоволі роз’їдатиме будь-які законодавчі конструкції. юридичні закони, на відміну від законів фізики чи хемії, не носять об’єктивного характеру - їх змушує працювати людська довіра та репресивний апарат. якщо 80% свідомо дотримуються законодавчих приписів, 20% можна примусити підкорятися цим приписам через прокуратуру, сбу, фіскальну службу і національну поліцію. якщо все навпаки, якщо 80% громадян не довіряють тим, хто встановлює правила гри, будь-який репресивний апарат безсилий встановити верховенство закону. зокрема і через те, що самі силовики чітко знають: друзям - все (зокрема, бюджетні потоки і фактичну безкарність), а ворогам - закон.
отже, критичний брак довіри між українським суспільством та його політичними провідниками, між суспільством і владними інституціями є найглибшою причиною як сучасної системної кризи, так і тривалого україни на межі того, що ійською влучно називають failed state - «держава-невдаха». сьогодні абсолютно зрозуміло, що черговими позачерговими виборами, а тим паче простою зміною уряду цю проблему не розв’язати, бо хвороба набула хронічного характеру: суспільство відчуває критичний брак довіри не тільки (і не стільки) до окремих політиків, а до владних інституцій та політичного класу як таких. образно кажучи, аби розв’язати цю системну проблему, слід міняти автівку, а не водіїв.
ответ:
мені здається, що благородство — це постійний стан душі людини. воно або є, або його немає. і формується воно в дитячі роки. важко і, напевно, не варто чекати благородних вчинків від людини, яка в дитинстві могла принизити однокласника, образити дівчинку, звалити свою провину на іншого, відмовитися від своїх слів і не виконати обіцянки. не може стати благородним людина, яка сприймає батьків як людей, які просто зобов'язані створювати йому умови для щасливого дитинства (годувати, одягати, піклуватися, давати гроші). від таких людей не дочекаєшся безкорисливої . таких зазвичай в класі не люблять, хоча іноді їм вдається верховодити. а ось по-справжньому скромні і благородні хлоп'ята часто залишаються непоміченими. але тільки на них можна вважатися у всіх важких ситуаціях в житті.
недарма ж багато людей люблять читати книги, або дивитися фільми про справжніх героїв. але треба не тальки захоплюватися ними, але й намагатися самим бути чесними, благородними, мужніми — тоді краще станемо ми і наше !
останнім часом більшість українських топ-політиків говорять про потребу конституційної реформи. президент намагається підлатати чинний основний закон, внісши до парламенту конституційні зміни щодо місцевого самоврядування та правосуддя, зміни до розділу «права людини і громадянина» ще опрацьовує створена главою держави конституційна комісія. прем’єр вже кілька разів у своїх недільних «10 хвилинах» обмовився про потребу в ухваленні нового основного закону, от тільки незрозуміло: він за те, аби ухвалювати його в парламенті - чи на референдумі. юлія тимошенко також обережно підтримала ініціативу громадянського суспільства написати «народну конституцію».
це не дивно. в незалежній україні п’ятий президент і п’ятнадцятий прем’єр, але навряд чи хтось наважиться назвати когось з них українським джорджем вашингтоном, шарлем де голлем чи лі куан ю. народ відчуває все більше відчуження від інституцій влади і розчарування не тільки в окремих політиках, а й у політичному класі як такому.
якщо чотири п’ятих населення не довіряють парламентові та уряду (президенту наразі трохи менше) реформи апріорі неможливі, бо найкращі закони ніхто не виконуватиме: іржа недовіри до законодавця мимоволі роз’їдатиме будь-які законодавчі конструкції. юридичні закони, на відміну від законів фізики чи хемії, не носять об’єктивного характеру - їх змушує працювати людська довіра та репресивний апарат. якщо 80% свідомо дотримуються законодавчих приписів, 20% можна примусити підкорятися цим приписам через прокуратуру, сбу, фіскальну службу і національну поліцію. якщо все навпаки, якщо 80% громадян не довіряють тим, хто встановлює правила гри, будь-який репресивний апарат безсилий встановити верховенство закону. зокрема і через те, що самі силовики чітко знають: друзям - все (зокрема, бюджетні потоки і фактичну безкарність), а ворогам - закон.
отже, критичний брак довіри між українським суспільством та його політичними провідниками, між суспільством і владними інституціями є найглибшою причиною як сучасної системної кризи, так і тривалого україни на межі того, що ійською влучно називають failed state - «держава-невдаха». сьогодні абсолютно зрозуміло, що черговими позачерговими виборами, а тим паче простою зміною уряду цю проблему не розв’язати, бо хвороба набула хронічного характеру: суспільство відчуває критичний брак довіри не тільки (і не стільки) до окремих політиків, а до владних інституцій та політичного класу як таких. образно кажучи, аби розв’язати цю системну проблему, слід міняти автівку, а не водіїв.