Знайдiть прийменники ми завжди проїжджаєм це село. ім'я у нього праслов'янське - сувид. тут навіть хмари особливо сунуть - сутемна синь на бронзове чоло. і хоч стрибог на поїзд пересів, і вже дахи струсились од соломи, - тут, за щитом смарагдових лісів, моїх жар-птиць блакитні космодроми. я забуваю сумніви і сум. я воду п'ю у сувиді з криниці. в країні сосен, сувидських красунь, зі мною грають в піжмурки суниці. тут сувид скрізь. він ходить по росі. учора він прокинувся сосною. то коней напуває у десні, а то як грім гуркоче за десною. і хто він - сувид? може, бог лісів, що десь пішов у нетрі й буреломи? він, може, чує луни голосів і хоче теж вгадати собі, хто ми? і вам, двори і явори, що ви лице дали його розгледіть - у тиші вод, у борознах кори, у хмарі, що як профіль і як лебідь. здригнувся лось. регоче браконьєр. - який там сувид? - каже. - все нормально. він міф. він мох. він сутінь цих озер. його ніде на світі вже немає. неправда, є! бо хто у небесах на дощ поверне місяця рогами? хто після тебе пройде по лісах, вогонь притопче босими ногами? не можна бути, щоб його - ніде. без нього людям суєта і сумно. і я гукаю: - су-ви- - ви де? - ви ви - відгукується сувид.
