Знайти у реченні дієприкметники, та зробити їх розбір Повітря насичене несказанною ніжністю.
Сонце схоже на згасаюче багаття.
Історичні події, пережиті народом, позначилися на шляху розвитку його мови.
Машина обережно загальмувала на відстані простягнутої руки.
Зав’язало мову. — Хтось утратив здатність говорити.
2. Позакладало вуха. — У когось пропав слух, він не чує; хтось навмисно не хоче чути про щось.
3. Похололо на душі. — Стало страшко, моторошно, боязко від сильного хвилювання, переляку.
4. Памороки забило. — Притупляти розум, затуманювати свідомість; позбавляти кого-небудь розуму, притомності; дурманити, п’янити (про пахощі і т. ін.).
5. Мов язиком злизало. — Щось (хтось) безслідно зникло, пропало.
6. Замакітрилося в голові. — У кого-небудь виник стан запаморочення; позбавили здатності адекватно сприймати інформацію, нормально мислити.
7. Мов у жар кинуло. — 1. Хто-небудь червоніє від ніяковості, сором’язливості. 2. Хто-небудь неприємно вражений, дуже хвилюється, переживає, вболіває.
8. Запахло смаленим. — Кому-небудь загрожує або чекає когось небезпека.Аж животи попідтягало. — Дуже хочеться їсти, зголодніти.
Увага! У поданих реченнях присудки виражені безособовими дієсловами. У них не можна визначити особу. Ці слова означають фізичний або психічний стан людини, тобто називають дію, яка виконується сама собою, без участі особи.У поданих реченнях присудки виражені безособовими дієсловами. У них не можна визначити особу. Ці слова означають фізичний або психічний стан людини, тобто називають дію, яка виконується сама собою, без участі
Мова – це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.Українська мовна традиція сягає докняжих далеких часів.Наша українська мова – це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.Поет схвильовано писав про державну мову України:Вона, як зоря пурпурова, Що сяє з небесних висот. І там, де звучить рідна мова, Живе український народ