І знову Даринці снився сон. Тепер вона бачить себе на березі тихої Самарки під отою заповітною вербою, що свої зелені коси купає в чистій, прозорій, як скло, воді. Вона витікає з плескатого каміння, названого татарським. Те джерело обступили три дуби, які колись були розкішними і могутніми... Хто й навіщо спиляв ті дуби? Кому заважали вони чи навіщо знадобилися? Може, з них майстри збудували скрині нареченим? (В.Вільний.) У цьому тексті поєднано такі типи мовлення * а) розповідь і роздум
б) розповідь і опис
в) роздум і опис
г) розповідь, опис та роздум​

Поширені речення.

1. Зомліли в сумі сніжно-білі явори.

2. Шумлять бліді берези.

3. Тільки вітер креше іскри по стерні.

4. Купали гострі крила столітні чайки в голубій воді.

5. Я спиняти тебе не буду.

Поширені речення мають крім головних ще й другорядні члени речення.

Непоширені речення.

1. Став Дніпро.

2. Надходить дощ.

3. Одшуміло літо...Одспівало жито.

4. Гроза росла.

5. Ти проходь. Не спиняйся

6. Море бушувало.

7. Завмирає місто. Тишина і спокій. Тільки сніг синіє.

Непоширені речення складаються з граматичної основи.

Зробити з тесту переказ.

Ліна Костенко Я не знаю, хто, коли й кого нагородив уперше. Мабуть, це було давно, и яка це була нагорода—священний камінчик, золота бляшка чи зуб акули? У стародавніх греків — лавровий вінок. У фінікійців, здається, перстень. Знаю тільки, що з давніх- давен були і є нагороди, так би мовити, двох категорій: нагороди нечесні, що заохочують служити владам, і нагороди почесні, за справжні заслуги перед сустльством. Ti перші сипалися щедро, і часто з рук неправедних. Tі другі завжди приходили з запізненням, а часом і посмертно. Досить згадати хоча б трьох славетних поетів-Данте, Петрарку і Торквато Тассо. Всі знають знаменитий портрет Данте з лавровим вінком на голові. Важко собі уявити цкю горду голову без лаврового вінка. А одначе живий Данте не був Увінчаний цим лавровим вінком, це прималював йому Рафаель, вже на посмертному портреті. Петрарка теж такі не дочекався гідного визнання. 1 з гніву, з образи за поезію, за поетів він сам собі поклав на свою втомлену голову лавровий вінок - не з марнославства, а щоб не була понижена в очах людства велич поетичного генія. Торквато Тассо так і збожеволів, зацькований, прикутий ланцюгом до ліжка, і лавровий вінок йому, вже мертвому, поклали на груди. Така сумна історія найславетніших лауреатів, то що вже казати про тих, що не сягнули іхньої слави, хоч і мали талант і працювали подвижницьки для своїх народів? Лаври здавна вважалися символом перемоги і слави. Була навіть легенда, що в лавр не може вдарити блискавка. Але в голови поетів завжди били всі громи і блискавки всіх суспільних нещасть. Недарма Ярослав Iвашкевич сказав у одному вірші, що доля плете поетові два вінки. Тобто —лавровий і терновий. Далі в процесі гірких еволюцій людства на поетів одягали і солдатську шапку, і арештантську робу, і стріляли му спину, і ставили чобіт на груди. Вдосконалювалась також і система заохочень. I все глибшою робилася прірва між двома типами поетів, особливо помітна в наш час. Ще зовсім недавно про це я писала: «Буває час орлів, а нині pізне птаство. 3 державної руки сипнули ім пшона». Відцвірінькали, і настав грізний час-блискавка вдарила у фальшиві лаври, і вони обсипалися із суєтних голів.