Зподаного тексту випишіть слова, що належать до споконвічно української лексики, і слова, що є лексичними запозиченнями. споконвічно українську лексику диференціюйте на: 1. успадковану зі спільноіндоєвропейської прамови 2. утворену від східнослов'янської основи 3. спільносхіднослов'янську 4. власне українську. колись хустки в україні вишивались шовком, сріблом та золотом. якщо вишивали шовком, то найбільше використовували червоних, синіх, зелених, жовтих та рожевих ниток. зрідка траплявся і чорний колір. сині нитки ніколи не використовувалися, тільки в поєднанні з червоними. орнамент на хустках був колись переважно , а з 18 століття, навпаки: для хусток, як і для рушників, увійшов у моду рослинний орнамент - стилізовані квіти рожі, васильків, гвоздик.
Світ химерних створінь, загадкових лісових духів живе своїм життям, за власними споконвічними законами, аж поки в ньому не з'являється Людина. Поки з потаємними силами природи сусідив тільки дядько Лев, все залишалося так, як було завжди, тому що він розумів ліс і його мешканців. Дядько Лев чудово знав прикмети, згідно з якими вів господарство. Він вчасно виганяв худобу на пашу, знав свою пору на сівбу та на жнива, шанував ліс. А своїй ненаситній сестрі повторював:
Що лісове,
то не погане, сестро, —
усякі скарби з лісу йдуть.
Із силами природи, які у творі уособлюють різні міфічні істоти, дядько Лев знаходив порозуміння, пам'ятав про їхні закони. Лісові мешканці його поважали, ніколи не шкодили, сприяли у господарюванні. Старий дуб на галявині ніби символізував собою їхню взаємоповагу та злагоду. Любов дядька Лева до лісу була такою великою, що він хотів бути там похованим:
Як буду вмирати,
то прийду, як звір, до лісу, —
отут під дубом хай і поховають...
Але ось з'являється юний племінник дядька Лева — Лукаш. Його прихід кладе початок майбутній драмі. Лукаш зустрічає Мавку. Ця лісова жителька уособлює в творі духовність та внутрішню красу людини. Привертає до себе увагу незвичайна співзвучність душевного стану Мавки і поведінки лісу, їх повна гармонія. Від природи добрий і чутливий до краси, хлопець не зміг встояти перед чарами лісової красуні. Кохання відкрило перед ним новий, неповторний світ. І царювала в ньому Мавка, чужа брехні та заздрості, підлості та дріб'язковості. Вона почала вчити Лукаша розуміти, відчувати, любити все живе навколо себе, радіти його радощами й сумувати його смутками. Він мав талант до такого світовідчуття — і Мавка розпізнала в ньому те, чого він ще й сам не усвідомлював:
Природа, наче друга мати, улітку гріє нас своїми теплими руками-проміннями, весною за до праці на своїй землі, зимою розважає дітей зимовими розвагами та чудовими святами, восени дарує щедрий урожай. Як ми не можемо жити без природи, так вона не може процвітати без нашого дбайливого ставлення до неї. Ми – джерело її процвітання! Вона – часточка нашого міцного здоров’я. Природа, наче неосяжна різнобарвна квітка, а ми – малесенькі краплинки на її прекрасних пелюстках. Як краплинки вологи для квітки, ми повинні допомагати нашій природі : не ламати дерева, не зривати чудові квіти, не засмічувати довкілля, дбати про тварин… Тоді нам не буде соромно за погане ставлення до неї. А гармонія з природою буде приносити і нам щастя!
Любов та піклування про нашу матінку-природу – це теж частина нашого щастя.