Слова “вчителька моя” викликають в свідомості більшості людей образ немолодої, радше літньої жінки в окулярах, яка допомагає учневі стати “на крило”, дістати “путівку в життя”. Такі жінки були в житті кожної людини, залишивши там свій слід, добрий чи поганий.
Найбільший вплив на душу будь-якого підлітка мають: батьки, вчителі (шкільні та інші – священики, лідери юнацьких організацій), однолітки та інші. В наш час суспільство експлуатує розрив між поколіннями, тому батьки не завжди находять із старшими підлітками спільну мову. Ми прагнемо звільнитися від будь-якої залежності й впливу, тому священики й громадські організації теж позбавлені можливості виховання молодого покоління. Через це шкільний учитель змушений виконувати, якщо це можливо, функції всіх згаданих вихователів. Звісно, така ситуація ненормальна, але в будь-якому разі це накладає особливу відповідальність на сучасних вчителів.
Який приклад вони подають? Досвід і вік з переваг перетворилися на недоліки. Літніх вчительок скорочують, набираючи на їхні місця молодих дівчат, які палять, носять недоречний одяг і макіяж, жартують з учнями на межі пристойності, беруть хабарі. Так, ми живемо в час архаїчної свободи й бідності, але своєю поведінкою такі вчителі травмують серце учня. На цьому тлі особливо цінним є протилежний приклад врівноважених, культурних спеціалістів своєї справи, які прагнули б не стільки вичитати свій предмет, як закликати учнів бути людьми. І в цій ситуації ніщо не може замінити особистий приклад.
Я навчаюсь у школі з творчим колективом вчителів, які люблять свою справу, проявляють ініціативу у випробуванні нових методів навчання, бажають просувати школу вперед згідно з новими науковими відкриттями. Але, осмислюючи їхній приклад, я без застережень наслідую лише окремі риси в характері певних вчителів. І мушу сказати, що на 90 % показовими є дії, а не слова вчителя. Бути бездоганним – єдиний шлях результативного виховання. Як буває гірко, коли єдине порушення своїх принципів зводить нанівець зусилля довгих літ. Наприклад, директор нашої школи – серйозний керівник, людина ініціативи та ризику, людина наполегливості й нетрадиційних рішень. В інших вчителях мені імпонує внутрішня культура, прагнення до самоосвіти, начитаність, тонкий гумор, культура мови. У третіх – практичність, здатність цілісного бачення проблеми, творчі підходи до викладу матеріалу.
В цілому ж, проблеми школи й вчителя – це проблеми власне суспільства. Ставлення до вчителя формується із ставленням до авторитетів. Малі зарплатні від недооцінки значення впливу шкільної освіти на стан суспільства.
Кажуть, що “вивчити неможливо. Можна тільки навчитися”. Це – глибока правда. Тому нам треба більше уваги приділяти розвиткові учнівського мислення, його власного ставлення до навчання, дати можливість учням приймати рішення щодо своєї долі. Але для цього має оздоровитися сім’я, школа, суспільні організації. Тому не можна судити вчителя надто суворо. Їхні недоліки й хвороби – то наші хвороби. Ризикуючи постати немодним, я все ж вдячний своїм шкільним вчителям. Бачачи всі їхні недоліки, я все-таки люблю їх, пам’ятатиму все своє життя і хочу їм сказати: “Не зневіряйтесь! Ваша справа потрібніша, аніж здається сьогодні! Адже Вчитель – найвища оцінка для людини!
Иття» Це розповідь про тварину. Випадок цей трапився з моєю двоюрідною сестрою Маргаритою. Вона дуже хотіла домашнього улюбленця. Але батьки відмовилися подарувати його. Мама з татом сказали, що собаку ніде тримати в маленькій квартирі. Від хом'яка буде багато сміття, а кіт буде точити кігті об меблі. Сестра, звичайно, засмутилася. Стояла зима. Одного вечора Марго почула дивний шурхіт біля вікна. Нібито хтось хотів потрапити до хати будинок та стукав по склу. Сестра підбігла до вікна та побачила зовні на засніженому підвіконні жовто-зеленого папужку! Дзьоб та довгий хвостик у нього були синього кольору! Видно було, що папуга сильно змерз, напевно, випадково вилетів із будинку. Сестра стала галасувати, прибігли її батьки. Вони почали говорити, що папуга вже замерз. Що він все одно скоро помре, навіть якщо його забрати додому. Але все ж вони вирішили ризикнути і стали розклеювати утеплене на зиму вікно. Вони дуже намагалися не шуміти! Адже пташка могла злякатися, злетіти та загинути на морозі. Як тільки вікно трошки відчинилось, Марго одним спритним рухом схопила папужку. Птаха відігріли, і вин вижив. Папужку назвали Гошею. Так у моєї двоюрідної сестри з'явився домашній улюбленець, про якого вона так мріяла! А маленький папужка просто дивом врятувався від лютої зими!
Найбільший вплив на душу будь-якого підлітка мають: батьки, вчителі (шкільні та інші – священики, лідери юнацьких організацій), однолітки та інші. В наш час суспільство експлуатує розрив між поколіннями, тому батьки не завжди находять із старшими підлітками спільну мову. Ми прагнемо звільнитися від будь-якої залежності й впливу, тому священики й громадські організації теж позбавлені можливості виховання молодого покоління. Через це шкільний учитель змушений виконувати, якщо це можливо, функції всіх згаданих вихователів. Звісно, така ситуація ненормальна, але в будь-якому разі це накладає особливу відповідальність на сучасних вчителів.
Який приклад вони подають? Досвід і вік з переваг перетворилися на недоліки. Літніх вчительок скорочують, набираючи на їхні місця молодих дівчат, які палять, носять недоречний одяг і макіяж, жартують з учнями на межі пристойності, беруть хабарі. Так, ми живемо в час архаїчної свободи й бідності, але своєю поведінкою такі вчителі травмують серце учня. На цьому тлі особливо цінним є протилежний приклад врівноважених, культурних спеціалістів своєї справи, які прагнули б не стільки вичитати свій предмет, як закликати учнів бути людьми. І в цій ситуації ніщо не може замінити особистий приклад.
Я навчаюсь у школі з творчим колективом вчителів, які люблять свою справу, проявляють ініціативу у випробуванні нових методів навчання, бажають просувати школу вперед згідно з новими науковими відкриттями. Але, осмислюючи їхній приклад, я без застережень наслідую лише окремі риси в характері певних вчителів. І мушу сказати, що на 90 % показовими є дії, а не слова вчителя. Бути бездоганним – єдиний шлях результативного виховання. Як буває гірко, коли єдине порушення своїх принципів зводить нанівець зусилля довгих літ. Наприклад, директор нашої школи – серйозний керівник, людина ініціативи та ризику, людина наполегливості й нетрадиційних рішень. В інших вчителях мені імпонує внутрішня культура, прагнення до самоосвіти, начитаність, тонкий гумор, культура мови. У третіх – практичність, здатність цілісного бачення проблеми, творчі підходи до викладу матеріалу.
В цілому ж, проблеми школи й вчителя – це проблеми власне суспільства. Ставлення до вчителя формується із ставленням до авторитетів. Малі зарплатні від недооцінки значення впливу шкільної освіти на стан суспільства.
Кажуть, що “вивчити неможливо. Можна тільки навчитися”. Це – глибока правда. Тому нам треба більше уваги приділяти розвиткові учнівського мислення, його власного ставлення до навчання, дати можливість учням приймати рішення щодо своєї долі. Але для цього має оздоровитися сім’я, школа, суспільні організації. Тому не можна судити вчителя надто суворо. Їхні недоліки й хвороби – то наші хвороби. Ризикуючи постати немодним, я все ж вдячний своїм шкільним вчителям. Бачачи всі їхні недоліки, я все-таки люблю їх, пам’ятатиму все своє життя і хочу їм сказати: “Не зневіряйтесь! Ваша справа потрібніша, аніж здається сьогодні! Адже Вчитель – найвища оцінка для людини!