Зробіть синтаксичний розбір речень. – Він зняв хлопця з воза, поставив його на землю і, обернувшись до товаришів, мовив: «Нехай іде собі з богом». – В густому повітрі насиченому тліном і випарами ґрунту ясно й чисто горять берези.
Відповідальність - це така річ, яка не існує сама по собі, а завжди розглядається в певному контексті. Деякі погляди на відповідальність в нашому суспільстві настільки масштабні, що визначити правильну поведінку людини досить складно. Чим більше відповідальність, тим менше людина здатна щось змінити і вплинути на те, за що він відповідає. Іноді саме для того, щоб зменшити свою відповідальність, люди навмисно збільшують масштаб справи таким чином, що потім майже неможливо знайти тих, хто відповідає за ті чи інші події.
Людину можна назвати справжнім і повноцінним членом суспільства лише тоді, коли він здатний відповідати за те, що він робить. Людина завжди повинен відповідати за свою поведінку, свої вчинки, міцно тримати в руках свою долю, бути готовим до будь-яких випробувань, постійно прагнути до перемог в особистому житті.
Відповідальність - це обов'язок людини перед кимось або перед чимось то.Напрімер, громадський обов'язок, совість і честь, життєва позиція і ставлення до оточуючих згідно громадських моральних норм і принципів є мірою нашої відповідальності перед суспільством. Крім того, кожна нормальна людина повинна вміти керувати собою, своєю поведінкою. Самовиховання також є проявом відповідальності, свідчить, що людина вже досить зріла і духовно стійка особистість.
Багато поколінь наших предків жило і діяло по девізом «Я відповідаю за все!». Орієнтуючись на це гасло, вони ставали справжніми людьми, здатними на подвиги заради інших людей, заради Батьківщини. Під час Великої Вітчизняної війни наші співвітчизники, втративши ноги, билися з ворогом, навчившись керувати літаками, а після війни - машинами і тракторами, а втративши руки не сумували і ставали видатними письменниками, художниками та іншими відомими людьми.
Слід сказати, що виконувати обов'язок перед сім'єю, друзями, оточуючими нас людьми, перед Батьківщиною, досить складно. Для того, щоб уникнути відповідальності і виконання обов'язків перебуває досить багато причин. Буває, не хочеться рано вставати, тому що вчора пізно ліг, немає настрою поважати батьків, не хочеться виконувати домашнє завдання, тому що болить голова, не хочеться нічим займатися, тому що для цього немає відповідних умов, тощо. Ті, хто дотримуються таких поглядів і живуть за такими правилами, на жаль, не розуміють, гідні умови для свого життя повинні створювати вони самі і в цьому полягає їх обов'язок, цим визначається рівень їх відповідальності. І тільки від самої людини залежить, чи зможе він здійснити свої мрії і досягти своєї мети.
Людина покликана жити так, щоб її життя було не тільки на особисте благо, а на благо оточуючих, на благо свого рідного народу, своєї Батьківщини. Людина покликана відповідати за свої вчинки не тільки перед собою, а перед тими, кого вона любить і поважає. А для того, щоб відчувати себе Людиною з великої літери, треба приносити якомога більше радості і щастя в житті інших людей і разом з тим відчувати свою відповідальність за всі свої вчинки і свою поведінку.
Висока дзвіниця домінує над територією Софіївського заповідника. Спорудження її зі східного боку собору було продиктоване топографією міста, яка склалася історично,- наявністю Софіївської площі (нині площа Богдана Хмельницького).
Дзвіниця була першою кам'яною спорудою, збудованою на подвір'ї Софіївського монастиря після пожежі 1697 року. Її споруджено в 1699- 1706 роках. У 1709 році біля стін дзвіниці відбулась урочиста зустріч переможців Полтавської битви на чолі з Петром І, тому її часто називають Тріумфальною.
Спочатку споруда була триярусною. Архітектор дзвіниці невідомий. У документах збереглося лише ім'я "кам'яних справ підмайстра" Сави Яковлєва, який брав участь у будівництві. Невдовзі після закінчення будівництва верхні яруси її внаслідок землетрусу почали руйнуватися. В 1744 - 1748 роках дзвіницю відбудовано під керівництвом відомого петербурзького архітектора Й. Шеделя. Два верхніх яруси було розібрано і замість них споруджено нові. Над виконанням ліпного декору фасадів працювали талановиті українські майстри з Жовкви Іван і Степан Стобенські. Нова дзвіниця теж була триярусною. Її вінчав барочний купол з високим позолоченим шпилем.
Відповідальність - це така річ, яка не існує сама по собі, а завжди розглядається в певному контексті. Деякі погляди на відповідальність в нашому суспільстві настільки масштабні, що визначити правильну поведінку людини досить складно. Чим більше відповідальність, тим менше людина здатна щось змінити і вплинути на те, за що він відповідає. Іноді саме для того, щоб зменшити свою відповідальність, люди навмисно збільшують масштаб справи таким чином, що потім майже неможливо знайти тих, хто відповідає за ті чи інші події.
Людину можна назвати справжнім і повноцінним членом суспільства лише тоді, коли він здатний відповідати за те, що він робить. Людина завжди повинен відповідати за свою поведінку, свої вчинки, міцно тримати в руках свою долю, бути готовим до будь-яких випробувань, постійно прагнути до перемог в особистому житті.
Відповідальність - це обов'язок людини перед кимось або перед чимось то.Напрімер, громадський обов'язок, совість і честь, життєва позиція і ставлення до оточуючих згідно громадських моральних норм і принципів є мірою нашої відповідальності перед суспільством. Крім того, кожна нормальна людина повинна вміти керувати собою, своєю поведінкою. Самовиховання також є проявом відповідальності, свідчить, що людина вже досить зріла і духовно стійка особистість.
Багато поколінь наших предків жило і діяло по девізом «Я відповідаю за все!». Орієнтуючись на це гасло, вони ставали справжніми людьми, здатними на подвиги заради інших людей, заради Батьківщини. Під час Великої Вітчизняної війни наші співвітчизники, втративши ноги, билися з ворогом, навчившись керувати літаками, а після війни - машинами і тракторами, а втративши руки не сумували і ставали видатними письменниками, художниками та іншими відомими людьми.
Слід сказати, що виконувати обов'язок перед сім'єю, друзями, оточуючими нас людьми, перед Батьківщиною, досить складно. Для того, щоб уникнути відповідальності і виконання обов'язків перебуває досить багато причин. Буває, не хочеться рано вставати, тому що вчора пізно ліг, немає настрою поважати батьків, не хочеться виконувати домашнє завдання, тому що болить голова, не хочеться нічим займатися, тому що для цього немає відповідних умов, тощо. Ті, хто дотримуються таких поглядів і живуть за такими правилами, на жаль, не розуміють, гідні умови для свого життя повинні створювати вони самі і в цьому полягає їх обов'язок, цим визначається рівень їх відповідальності. І тільки від самої людини залежить, чи зможе він здійснити свої мрії і досягти своєї мети.
Людина покликана жити так, щоб її життя було не тільки на особисте благо, а на благо оточуючих, на благо свого рідного народу, своєї Батьківщини. Людина покликана відповідати за свої вчинки не тільки перед собою, а перед тими, кого вона любить і поважає. А для того, щоб відчувати себе Людиною з великої літери, треба приносити якомога більше радості і щастя в житті інших людей і разом з тим відчувати свою відповідальність за всі свої вчинки і свою поведінку.
Объяснение:
Висока дзвіниця домінує над територією Софіївського заповідника. Спорудження її зі східного боку собору було продиктоване топографією міста, яка склалася історично,- наявністю Софіївської площі (нині площа Богдана Хмельницького).
Дзвіниця була першою кам'яною спорудою, збудованою на подвір'ї Софіївського монастиря після пожежі 1697 року. Її споруджено в 1699- 1706 роках. У 1709 році біля стін дзвіниці відбулась урочиста зустріч переможців Полтавської битви на чолі з Петром І, тому її часто називають Тріумфальною.
Спочатку споруда була триярусною. Архітектор дзвіниці невідомий. У документах збереглося лише ім'я "кам'яних справ підмайстра" Сави Яковлєва, який брав участь у будівництві. Невдовзі після закінчення будівництва верхні яруси її внаслідок землетрусу почали руйнуватися. В 1744 - 1748 роках дзвіницю відбудовано під керівництвом відомого петербурзького архітектора Й. Шеделя. Два верхніх яруси було розібрано і замість них споруджено нові. Над виконанням ліпного декору фасадів працювали талановиті українські майстри з Жовкви Іван і Степан Стобенські. Нова дзвіниця теж була триярусною. Її вінчав барочний купол з високим позолоченим шпилем.